Поширена легенда про походження назви цього поселення така:
Загадково, по-змовницьки шумів ліс. Здавалось, йому не буде кінця-краю. Так думали прихожани. Але мужніх і дужих людей ніщо не лякало.
Та одного разу природні сили поглумились над прихожанами. Трапилось це вночі. Вітер злісно хилив додолу дерева. Люди, наполохані небаченим досі лихом, гуртом стояли біля господи свого старшини. Небезпека насувалась. Високо вгорі запалала блискавка і її вогненне дихання торкнулось гордих кучерявих дубів, іскрами посипалось на голови людей, запалило все довкола.
Пожежа вирувала. Велика вогненна лавина сунула на оселі, жадаючи спалити все. Але люди не хотіли вмирати, тому з сокирами і мечами в руках вступили в боротьбу за життя.
Падали додолу зрубані дерева. Ніхто не рахував жертв. Боротьба тривала довго, та на допомогу прийшла сама природа - невдовзі почалась злива і вогонь згасав. Важко дихаючи та скорботно зітхаючи, він помирав біля ніг людей.
Лихо, зім’яте силою, дружбою і сміливістю людей, залишило поселення. Настав ранок - світлий, лагідний, як ніколи раніше. Сонячні промені пробивались навипередки, щоб зігріти відважних життєлюбів.
Після цього люди з гордістю назвали себе лісівчанами, а поселення - Лісівкою. Вони поклялись назавжди лишитись на цій землі. Жили мирно, багато працювали і берегли відвойоване мужністю своєю життя.
Справді, по обидва боки поселення був Андрушівський ліс, і село було, наче в лісі. Від цього пішла і назва цього поселення - Лісівка. В поселенні проживали і українці, і поляки, тому село мало дві назви: Лісівка (українське) і Лясівка (польське).
Селе розташоване на берегах річки Гандзі, притоки Гуйви в південно-східній частині Житомирської області. Від Андрушівки віддалене на 3 км, а від обласного центру - на 50 км.
В XVІІ ст. село належало польським панам. В 1793 році Лісівка відійшла до складу Російської імперії і належала Волинській губернії Андрушівського повіту.
Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Відомо, що на горі, яка й досі піднімається серед рівнин, стояв красивий і величний замок князя Ярополка. Владика часто сюди повертався з походів, бо дуже любив цю місцевість. Багато походів зробив князь. Чимало воїнів мав у себе в дружині - хоробрих, дужих богатирів. Та найбільше князь любив людей, які приходили до нього з околиць великого замку, тому що мали вони красну вроду і велику силу. Таких князь Ярополк вважав справжніми воїнами. Вони ж, в знак поваги до князя Ярополка, називали себе ярополківцями. А через багато років за горою, що лишилась від замку, виросло велике поселення. Люди дали йому ім’я хоробрих воїнів Ярополка, назвавши Ярополковичі, а згодом трохи змінилась назва населеного пункту і стала Яроповичами. Раніше село називалось по-різному: Ярополча, Яроповці, Ярополковиці. Село розташоване у верхів’ї річки Ірпеня (притока Дніпра за 20 км на північний схід від районного центру, за 6 км від залізничної станції Яроповичі та за 5 км від автомобільного шляху Житомир-Сквира. В 1864 році в Яроповичах проживало 1670 чоловік; в 1740 році було56 дворів. До 1858 року більша частина Яропович належала Тіту Трщецяку, який в 1859 році продав маєток Сігізмунду Антоновичу Котюшинському, за вийнятком деякої частини земель, які були виділені внукам Трщецяка Комарницькій і Юркевичевій. Але незабаром Котюшинський побудував цукровий завод і заборгував, тому маєток перейшов до його кредиторів. Потрібно згадати, що в 1855 році в Яроповичах було декілька панів, яким належала певна частина землі цього села, а саме: Тіт Карлович Трщецяк мав землі 8068 десятин, кріпаків 507 душ.Ієронім Мікецький відповідно 572 десятини землі, 31 душу кріпаків. Василь Ярмолович - 111 десятин, 17 душ. Три брати Клюковські - 3 десятини, 10 душ. В 1736 році Яроповичі належали Станіславу Тища - Биковському, а через 4 роки були під опікою судді Київського Нітославського; в другій половині 18 ст. він записав (з 1757 р.) Ходарківському домініканському монастирю. Церква споруджена в ім’я великого мученика Дмитра, дерев’яна, побудована в 1851 року. Попередня церква була зведена в 1739 році. Потрібно нагадати, що Яроповицький цукровий завод згорів в роки Великої Жовтневої соціалістичної революції (в 1919 році). Яроповичі - батьківщина героя Соціалістичної Праці Л.А. Любченко, кандидата історичних наук А.В.Калиниченка. Біля с.Яроповичі бере початок річка Ірпінь. Вона протікає на територіях Андрушівського і Попільнянського районів Житомирської області та по територіях Фастівського, Києво-Святошинською та Вишгородською районів Київської області. Довжина річки Ірпінь 162 км., площа басейну 334 км2.
Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн
В часи Київської Русі городищами звалися поселення, укріплені валами і ровами. Багато їх було спалено, зруйновано і знищено нападами кочівників. Не дивно, що після монголо-татарської навали зруйновані поселення, пожарища та руїни звалися городищами. На цих місцях зводилися нові поселення, а їх називали по-старому - Городищами. У нашому районі було кілька таких (фортець): Котельнич, Китайгородок, Городище, Нехворощ, Андрушівка та інші, багато з яких невідомі. А створювали такі городища тому, що неспокійні були часи. Таким чином, мирні хлібороби і ремісники захищали свою країну - Київську Русь. Село Городище підпорядковане Міньковецькій сільській раді. До 1923 року воно було у складі Бровковецької волості Сквирського повіту. На початку XIX століття село належало поміщиці Антоніні Цетисовій. В 1856 році придбав маєток Діонисій Рильський. В селі діяло 5 повітряних млинів, 2 кузні, церковна школа грамоти. Церква Дмитрівська, дерев’яна, збудована у 1799 році. В селі у 1850 році жило 398 жителів у 54 дворах; у 1900 році - 1305 жителі; а в 1941 - 1042 жителі в 257 дворах.
Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Андрушівка Онлайн
Довгий час село називалось Слобідкою. Його жителі розповідають, що першими поселенцями тут були заробітчани. Так і жили кожен собі із своїм горем, у найми ходили найматись.
Одного разу зупинився в селі подорожній дід Тарас. Добрим і мудрим був і відразу привернув до себе увагу розумними і мудрими словами. Дід Тарас побачив, що жителі Слобідки не дружні, живуть кожен сам по собі. Став закликати до згуртованості.
Люди послухали діда Тараса і почали допомагати один одному: разом і свята святкували, полювати в ліс разом ходили. Знали тепер, що гурт - велика сила, якій не страшні ніякі труднощі.
І коли Слобідка збільшилась, розрослась, люди вирішили село назвати Тарасівкою в честь людини, яка здружила їх. Відшуміли в безвість віки, але назва села залишилася старою - Тарасівка.
Село Тарасівка розташоване за 9 км від районного центру та за 13 км від залізничної станції Яроповичі.
До 1923 року село Тарасівка входило до складу Ходорківської волості Сквирського повіту. В середині XIX ст. село належало до володінь пана Антона Алоїзовича Прушинського.
В другій половині XIX ст. частину землі придбав Олександр Терещенко. В 1864 р. в селі проживало 120 жителів. А в 2001-му - 92 жителі, з них 46 чоловіків і 46 жінок.
Радянська влада в селі встановлена в січні 1918 року. В с. Тарасівка був організований колгосп ім. Кірова в 1930 році. В склад колгоспу входило 48 господарств, а членів колгоспу було 96 чоловік.
Землі він мав 364 га, в тому числі ріллі - 320 га, сіножатей 34 га й інших угідь- 10 га. Першим головою когоспу ім Кірова в післявоєнний період (в 1944 р.) був обраний Пашинський Олександр Олександрович.
З часом, в 1950 році, колгосп ім. Кірова був об’єднаний із зарубинецьким колгоспом ім.Молотова і був названий ім. Молотова.
Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Назва села походить від назви містечка Паволочі. Власник земель, на яких зараз розташоване село, посилав кілька сімей на шлях від Котельні до Паволочі, щоб ці люди охороняли дорогу від грабіжників і щоб подорожні люди мали можливість відпочити в дорозі. Зразу тут утворився хутір Паволоцький, який з роками розрісся в село, яке назвали Павелками (походження назви містечка Паволочі таке: як свідчать стародавні документи і перекази, що тоді, коли була повноводною р. Роставиця, пливли сюди великі човни - лодії. Торгові люди везли з Києва і навіть з Візантії різний крам, а найбільше легку дорогоцінну тканину - паволоку, з якої місцеві умільці шили жіночий одяг. Кажуть, що і назва цього містечка ( а тепер села) походить від цього слова).
Село Павелки відоме з 1618 року. В 1683 році с. Павелки згадувалось в акті ( в списках) "пустих сіл", які належали містечкам Паволочі і Котельні.
Розташоване село за 10 км на південний схід від районного центру і за 11 км від залізничної станції - Бровки.
До 1923 року село входило до складу Андрушівської волості Житомирського повіту. Церква тут Пресвятої Богородиці, побудована в 1874 році на кошти прихожан, дерев'яна. В 1863 р. в селі було 103 двори і проживало в них 824 жителі.
Землі належали Терещенку. В селі він побудував будинок, в якому жив економ (потім в цьому будинку була школа і дитсадок). В 2001 році в Павелках проживало 622 жителі, з них 261 чоловік і 361 жінка.
Радянська влада в селі встановлена в січні 1918 року, а в 1923 році селяни сіл Павелок, Гарапівки і Миньківець організували сільськогосподарське товариство.
Під час Великої Вітчизняної війни 322 жителі села брали участь у боротьбі з фашистськими загарбниками, з них 122 загинули.
Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.
Спеціально для "Андрушівка Онлайн"
Україна за суперечками щодо доцільності розширення переліку власників ядерної зброї наразі лише спостерігає. Свого часу вона від неї відмовилася добровільно. Хоча й досі однозначної думки, наскільки правильним був такий крок, у суспільстві немає. Щоправда, виробляти космічні ракети, які не надто відрізняються від бойових, українці не розучилися. I хоча самі до зірок поки не літають - не вистачає грошей на підготовку - дорогу у Всесвіт не забули і торують її для інших. Можливо, наліталися тисячі років тому... I згадують на День космонавтики.
В одній із карстових печер Криму дослідники наштовхнулися на незвичні малюнки. На них розгледіли літаючу тарілку. Давня людина, побачивши диво, відтворила його як змогла і лишила головоломку нащадкам. Що ж то було насправді? Уфологи переконані, що НЛО прилітали і тисячу років тому, прилітають і зараз. Щороку реєструється близько 20 спостережень. От тільки матеріальні свідчення збирати дуже важко.
Артем Білик переймається проблемами непізнаного вже 8 років. Найчастіше повідомлення про гостей з космосу приходять влітку із Криму. Людям є час дивитися темними ночами на зоряне небо.
Артем Білик, учений-секретар Українського науково-дослідного центру вивчення аномалій: "НЛО - це об'єктивна реальність, яка присутня не тільки в Україні, а у всьому світі. Є таке повідомлення за позаминулий рік, коли НЛО вторгся у повітряний простір України і не долітаючи 100 кілометрів до Києва зник. Ну звісно, можна вірити цим повідомленням чи ні, але такі прецеденти існують".
То чи одні ми у всесвіті? Над цим запитанням б'ються покоління дослідників. Вони будуть обсерваторії і вдивляються у зоряне небо крізь потужні телескопи. Чи є життя на небесному Марсі, науці це достеменно не відомо, а от на земному воно вже закінчується. Там у хащах цілий марсіанський цвинтар.
Марс вмирає і переселяється під сосни. Навколо нього випалена трава. Це не є наслідком приземлення інопланетних братів. Це люди борються з бур'янами. Хто й коли дав селу таке космічне ім'я, тут не знають. Але місцеві жителі відомі на всю округу.
Варвара Стецкова, мешканка села Марс: "Откуда - с Марса, люди вже знають, привикли".
Вони звикли жити своїм космосом. Двір, ліс, город і найближчі сусіди за метрів 500, до яких ще треба дійти.
Валентина Щербак, мешканка села Марс: "Пойду хоть пройду. Я як дурна людина, ну нема нікого. Ні, теля у мене ще є і кури, і кіт, і собака".
Зимою Марс замітає по самі вікна. Вночі так темно, що не видно паркану за вікном. А влітку цвітуть липи і пахне хвоєю. Чого вони пхаються у той космос, якщо Землі ради не можуть дати. Набожному діду Данилу здається, що дарма люди зазіхають на те, що їм ніколи не належало.
Данило Дігтяренко, мешканець села Марс: "Нас токо на Марс, туди ми як марсяні з поселка Марс, то нас прийме туда. Ви знаєте, так написано у Священном писании. Земля человеку, а небо - Богу. И что б там не делали, ничего там не узнаете и знать не будете. Это тайна, сокрытая от человека".
Люди завжди будуть прагнути розгадати таємниці всесвіту. Юрій Iващенко народився 12 квітня, назвали його на честь Гагаріна і життя свого без зоряного неба він не уявляє. На околиці райцентру Андрушівка вже 5 років будує власну обсерваторію. Місто і космос поняття не сумісні.
Юрій Іващенко, астроном: "Тільки далеко за містом у селі є осередки ясного неба, де можна проводити астрономічні спостереження".
Iз Андрушівської обсерваторії можна заглянути у всесвіт на 10 мільярдів світових років. У телескоп добре видно, як живе велика безодня над нами. Там зорі одружуються і створюють галактики, там блукають одинаки-астероїди і прилітають з інших галактик хвостаті комети. Це захоплююче видовище, каже господар. Разом зі своїми помічниками він відкрив близько 30 малих об'єктів, які наближалися до Землі. Охочих зазирнути у телескоп щороку більшає. Сюди приїздять науковці із головної обсерваторії, приходять екскурсії. Тому у дворі будується ще один дослідницький корпус.
Юрій Іващенко, астроном: "В одному павільйоні буде стояти демонстраційний телескоп, звичайно, сучасний, з компом, і повною автоматизацією, а в другому буде телескоп, який проводитиме оглядові роботи з метою пошуків малих планет".
За словами астрономів, шукати малі планети стає дедалі важче. Увесь небосхил всіяний супутниками. А кожен старт ракети до всього - це ще й втручання у атмосферу, яка захищає нас від космосу.
Кожен старт нашої ракети - це гроші, кажуть у конструкторському бюро "Південне". Україна у ранзі космічних держав на третьому місці. Попереду тільки Росія та Америка. Саме супутники дають людям інформацію про землю. Наш ракетоносій "Зеніт" 3 SL якраз на 45 річницю Гагарінського польоту удвадцяте успішно стартував із платформи у Тихому океані і вивів на орбіту японський супутник зв'язку. Як вважають у КБ "Південному", Україна може пишатися своїми розумними ракетами.
Едуард Кузнєцов, заступник генерального директора Національного космічного агентства: "За 6 годин до старту з плавучої платформи "Одісей" було знято увесь персонал, який забезпечує підготовку до старту цієї ракети і ракета в автоматичному режимі стала готуватися до старту без участі людини. Це також родзинка нашої космічної галузі".
Українські інженери та конструктори будують новий носій, а ще - новий стартовий майданчик для нього у Бразилії. "Циклону 4" пророчать велике майбутнє.
Андрушівська обсерваторія будується руками ентузіастів, село Марс вище сосен не заглядає.
А уфологи впевнені, що з космосу за нами спостерігають інші цивілізації. Малюнок у Кримській печері не просто так з'явився.
Виталий Ковач
Місцезнаходження органу та підпорядкованих підрозділів.
Районна державна адміністрація та її структурні підрозділи: управління економіки, управління агропромислового розвитку,
фінансове управління, відділи: будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства;
з надзвичайних ситуацій; сім'ї, молоді та спорту; архівний; служба в справах дітей знаходяться за адресою:
м.Андрушівка, пл.Леніна, 1.
Телефон районної державної адміністрації-21401, факс-21979.
Розпорядок роботи керівництва і працівників органу: Початок роботи о 8:00 год., закінчення роботи о 17:00 год. з понеділка по п'ятницю. Обідня перерва з 12:00 год. до 13:00 год.
Вихідні дні: субота, неділя.
Прийомні дні: Голова районної державної адміністрації - середа з 9:00 до 13:00.