Вітаємо Вас з Днем вшанування учасників бойових дій на територіях інших держав, 20-ю річницею виведення радянських військ з Афганістану (15.02.2009 р.), Днем Захисника Вітчизни (23.02.2009 р.), зичимо міцного здоров’я, усіх гараздів у вашому житті.
Василь Шикір,
голова районної спілки воїнів-інтернаціоналістів
Новини Андрушівщини
15 лютого 1989 року радянські війська були виведені з території Афганістану. До мирного життя поверталися не за роками змужнілі, посивілі чоловіки, брати, сини, онуки, позаду яких залишалися жорстокі будні десятирічної війни, а попереду - адаптація до мирного життя.
Десять років українські родини, чиї сини, брати і батьки брали участь у військових діях, з нетерпінням чекали на цей день. Однак не для всіх він прийшов радісним і щасливим. Тисячі співвітчизників, серед яких і наші земляки, так і не повернулися до рідної домівки. А скільком війна скалічила життя!
В нашому районі проживає 53 воїни-афганці, 61 учасник бойових дій, які чесно виконували свій військовий обов’язок на Кубі, в Сирії, Єгипті, Чехословаччині, Югославії та інших країнах світу.
...Більшість з колишніх воїнів-інтернаціоналістів і сьогодні в строю - мирною працею продовжує вірно служити Батьківщині.
Ми схиляємо голови перед світлою пам’ятю загиблих. А всім, хто пройшов через горнила жорстоких воєн, бажаємо міцного здоров’я, сили духу, родинного щастя та благополуччя.
Нехай завжди над всіма нами буде мирне небо.
К. І. КУРСОН,
голова районної державної адмiнiстрацiї.
В. Б. ШПАКІВСЬКИЙ, голова районної ради.
Новини Андрушівщини
Діти народжуються на світ для радості. Але часом природа обділяє їх найціннішим - здоров’ям. І тоді горе оселяється в родинах, гнітить батьківські серця, їм здається, що вони залишилися наодинці зі своєю бідою. Але світ, як кажуть, не без добрих людей. Є такі, для яких добро й милосердя стали життєвою потребою - це адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні, яке очолює В. П. Гануліч. Його представники обігріли увагою, теплом своїх сердець дітей-інвалідів, котрі проживають в Червоному, Крилівці, Малих та Великих Мошківцях, більшість яких входить до Червоненської організації молодих людей з функціональними обмеженнями «Повір у себе».
Гості завітали до діток не з порожніми руками - вручили їм подарунки, в яких був одяг, іграшки, навіть мобільні телефони. Звісно, батьки були вдячні, що з ними розділили їх біль і проблеми, а в діток промінчики радості засвітилися в очах, бо ніхто їм не дарував ще таких подарунків, а головне - в їх сердечках зародилися іскорки надії і любові до життя. Додавало впевненості й те, що їхньою долею цікавляться, вони можуть розраховувати на підтримку. А тому тепло й зворушливо посміхалися діти і пастору церкви адвентистів сьомого дня м. Андрушівка В. А. Горянському, спеціалісту відділу в справах сім’ї молоді та спорту райдержадміністрації Н. О. Пінчуковій, керівнику Червоненської філії центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді О. В. Чепурній, голові Червоненської організації молодих людей з функціональними обмеженнями «Повір у себе» Ю. В. Нагребельній, коли ті вручали їм подарунки.
А батьки дякували цим людям за високу гуманність, доброту й милосердя та зичили їм світлої долі.
За дорученням батьків
Василь Гребенюк
Новини Андрушівщини
Афганістан - це чиїсь знівечені долі, на півподиху обірваний шлях, як вогонь, пекуча пам’ять і біль на усе життя. Тривожать вони і досі душу й сни воїна-інтернаціоналіста Михайла МАЦЮКА з Павелок, який майже два десятиліття не скидав військової форми.
Йому судилося побачити світу, побувати не в одній «гарячій» точці і вижити. До Афганістану була у його житті Чехословаччина, правда, уже після тривожного 1968-го… В цій країні з 1974-го по 1976-ий проходив Михайло строкову службу. Військова справа припала йому до душі, тому й вирішив залишитися в армії. Уже будучи прапорщиком, служив в Ленінградському військовому окрузі - був авіамеханіком у вертолітному авіаполку.
У 1982-му - нове випробування - Афганістан. 15 вересня їх, понад 130 військовослужбовців, на транспортному ІЛ-76 із Ташкента відправили на Кабул, де базувався 50-ий авіаполк, в котрому, в складі ескадрильї, мав служити і він, Михайло Мацюк.
Чужа земля зустріла хлопців небаченою досі спекою, якоюсь незрозумілою тривогою, що холодила душу, і горами - неприступними, величними і таємничими, а головне - чужими, які стануть чи не найважчим випробуванням. І саме в горах - їх ущелинах, на вершинах, плато і хребтах мужніли наші юнаки, там падали від ворожих куль, виживали під градом душманського вогню і сивіли, вирвавшись живими зі смертельного пекла…
Їх аеродром знаходився в Кабулі, жили поруч в наметах, дерев’яних будиночках нашвидку спорудженого військового містечка. Спокою не знали ні вдень, ні вночі. Готували до вильотів МІ-8, ремонтували ті, котрим пощастило вирватися з-під чужого вогню і сісти на свій аеродром. На вертольотах доставляли боєприпаси, продовольство, солдатів на точки, забирали звідти поранених і вбитих. Відважні екіпажі літали на виручку своїм, супроводжували військові колони, вступали в нерівний бій, коли ті опинялися затиснуті “духами” на важких гірських дорогах… Добре, коли поверталися усі, а часто й втрачали у чужому небі своїх орлят…
Щодо афганців - то вони люди, як люди. Жили бідно і ставилися до наших, радянських, здається, мирно.
- Ми ж тоді вірили в те, що прийшли їм на допомогу, і чесно виконували свій інтернаціональний обов’язок. То вже потім стало відомо про темні політичні ігри. Як би там не було, а ми, солдати, залишалися вірні військовій присязі, - з гордістю розповідає М. П. Мацюк.
- Двадцять націй і народностей проживає на території цієї невеликої країни, - ділиться далі спогадами мій співрозмовник. - Тож вдень афганці посміхалися нам, тиснули руку шураві, а вночі стріляли в спину. Якось, коли з хлопцями заступили на нічний дозор, звернули увагу на те, що в одному з вікон будинку, розташованого під горою, як світломузика мигає червона гардина - то відкривається, то закривається. Так повторювалося часто. А потім на нічний аеродром зі сходу на машинах, де були прилаштовані міномети, налітали душмани, покривали його смертельним вогнем і так же раптово зникали. І ми зрозуміли, що то якийсь сигнал. Доповіли начальству. З’явилися два БТР-и, обстріляли вікно, будинок. Настав спокій.
- Які епізоди з тієї війни зринають в пам’яті найчастіше? - запитую.
- Пройшли роки та я не забуваю нічого. Зокрема, Баграм, куди вилітали двома МІ-8, доставляли своїм продукти, ракети до установки «Град». Один вертоліт робив посадку, а наш прикривав, кружляючи над плато і стріляючи з кулеметів по горах, звідки вогнем поливали “духи”. Здавалося, від вогню розплавиться не лише машина, а й гори. Тоді, щоб вижити, зробили залп з «Граду», і ті 40 снарядів, що летіли один за одним, трохи “заспокоїли” ворога. А потім полетіли на точку, де сигнал подавав поранений розвідник, забрали його, щоб не потрапив у полон, бо страшно збиткувалися душмани і над полоненими, і над мертвими…
Іноді наших “крилатих” хлопців, уже мертвими, повертало нам чуже небо. Так було в Газні, коли під час нічного злету загинув у всіх на очах екіпаж бойової машини…
Це чи не найстрашніше - провести друзів у політ, а потім… не зустріти. 16 чоловік втратила за рік наша ескадрилья. Цього забути не можна.
Дивували афганські гори. Що не скеля, ущелина, навіть камінь - то і краса, і западня. Від них віяло невідомістю і жахом.
М. П. Мацюка особливо вразив Башіан, де мали приземлитися на невеличку площадку, щоб відремонтувати хвостовий гвинт у підбитого вертольота. Побачене вразило. Перед хлопцями було чудо - прямовисна скеля в 9-поверховий будинок з вирубаними в ній вікнами-бійницями, з яких вели вогонь “духи”, але не можна було відвести очей від велетенського ісламського бога Будди, викарбуваного прямо на скелі й покритого позолотою.
В цих місцях колись проходив з військами Олександр Македонський, який сказав пророчі слова: «Афганістан не можна перемогти, його можна лише пройти». Він не здолав Афганістан, а його солдати здерли з Будди трохи золота...
Пройшов через нього і Михайло Прокопович Мацюк. Повернувся додому живим. Щастило ще й тому, що на чужій землі служив пліч-о-пліч із земляком, сусідом Василем Пухтієм. Той залишився служити в Санкт-Петербурзі і донині живе там, вони підтримують зв’язки.
Рік і 20 днів ніс Михайло службу в Афгані, а вже як забрали на Батьківщину їх ескадрилью, потрапив туди його троюрідний брат Віктор Бернадин. Його життя обірвали “духи”… В Кабулі розминувся він зі своїм двоюрідним братом Миколою Габзівським. Той повернувся на рідну землю, але вже пішов у вічність.
А Михайлу Мацюку потім ще довелось літати понад рік в 1985-86 р.р. в небі Сирії, в 1992-му на МІ-6 - над Придністров’ям…
В 1993-му вийшов на пенсію. Має нагороди, гарну і дружну родину - двох синів і двоє онуків. І просить стиха Бога, аби на їх долю не випало жодної «гарячої» точки…
Валентина Василюк
Новини Андрушівщини
21 січня в Житомирі в обласній науковій бібліотеці ім. О.Ольжича проходила Всеукраїнська науково-краєзнавча конференція „Україна від епохи УНР до початку ХХІ ст.”, присвячена 125-річчю від дня народження І. А. Фещенка-Чопівського. Учені й краєзнавці з Києва і багатьох областей України на пленарному засіданні виступили з дослідженнями життєвого шляху Івана Адріяновича, визвольних подій за незалежну Україну. Великий інтерес викликали доповіді краєзнавців у роботі секцій „Краєзнавчі студії Великої Волині” й „Постаті Великої Волині”.
Доля розпорядилася так, що одна із сторінок життя І. Фещенка-Чопівського пов’язана з Андрушівкою. Тому розповім про найбільш важливі віхи життя видатного сина України.
20 січня 1884 року в Чуднові у начальника поштової контори Адріяна Андрійовича та його дружини Марії Михайлівни Фещенків-Чопівських народився другий син - Іван. Закінчивши двокласну народну школу, він у серпні 1893 року вступив до Житомирської класичної гімназії. У лютому 1901 року в родину прийшло горе: від туберкульозу помер батько. Щоб підтримати матір і молодшу сестру, ученицю Маріїнської гімназії, Іван став підробляти репетиторством. Цим заробітком він оплачував і своє навчання.
У 1903 році, після успішного закінчення гімназії, Фещенко-Чопівський здає іспити до Київського політехнічного інституту, обравши хімічний факультет, щоб вивчитися на технолога-цукроварника. У своїх спогадах він пізніше напише, що на вибір професії вплинув „загальний інтерес до упромисловлення країни, крик моди”.
Події 1905 року призвели до закриття інституту, і Фещенко-Чопівський приїжджає на практику до Андрушівської цукроварні, однієї з найстаріших на Україні, що належала Терещенкам. „Цей промисловий об’єкт, - згадував він, - творив підставу економіки цієї спокійної і мальовничої волинської околиці зі старовинною українською культурою. Зрозуміло, що нові обставини не залишилися без впливу на зацікавлення й світогляд молодого адепта технічних наук; а головне вони доповнили знання природничих наук, виробили інтуїцію, загострили вразливість, відкрили очі на азарт у боротьбі з силами природи”.
Практика стала не лише виробничою, а й політичною. Саме в Андрушівці столичний студент вперше прилучився до політичної боротьби революційних подій 1905 року: „радикально настроєне громадянство метушилося: по містах відбувалися мітинги, виносилися радикальні постанови”. На цукроварні Іван з інженером-хіміком підготували і провели збори службовців і околичних економій. Для цього Фещенко-Чопівський підготував п’ять промов, з якими виступив на зборах. Сам Іван Адріянович підсумовує спогади про цю діяльність так: „Аби я довше затримався б у малій Андрушівці, де кожний, навіть найслабший „активіст” був на обліку у місцевої жандармерії, довелось би дорого заплатити за молодечі свої пошуки”.
Весною 1906 року політехнічний інститут відновив свою роботу, і щасливий випадок змінив долю юнака. Під час студентської екскурсії до сталеварень Придніпров’я він захопився величчю металургійного процесу, залишив хімію і з великим ентузіазмом присвячує подальші свої інтереси металургії. Його покликання підтримав відомий металург-винахідник професор В. Іжевський. Наукові відрядження до Бельгії, Німеччини й Англії стали відправними у його науковій кар’єрі. На Всеросійському з’їзді металургів у Петербурзі молодий вчений робить доповідь, яка привернула увагу фахових урядових кіл. Його наукові інтереси пов’язані з цементацією заліза, що в майбутньому принесе Фещенку-Чопівському міжнародне визнання.
Перша світова війна застала ученого в Німеччині, де він проходив стажування з метою підготовки до професорського звання. Повернувшись до Києва, Іван Адріянович займається викладацькою і науковою роботою в Київському політехнічному інституті.
У 1917 році І.Фещенко-Чопівський - голова Київської губернської ради - увійшов до Центральної Ради. Завдяки діловитості та економіко-господарчим знанням він невдовзі був призначений керівником промислового департаменту Генерального секретаріату промисловості й торгівлі. На особисте прохання М. С. Грушевського готує дослідження про природні багатства та господарчі можливості України. У 1919 році побачила світ його наукова двотомна праця „Природні багатства України”.
10 березня 1918 року Рада Народних Міністрів УНР запросила Івана Адріяновича обійняти посаду народного міністра промисловості, а вже через два дні він подає проекти законів на затвердження.
У квітні 1918 року в результаті перевороту, очолюваного гетьманом Скоропадським, Фещенко-Чопівський був заарештований і 17 днів перебував у в’язниці. Потім під час поїздок Україною збирає статистичні, економічні й економіко-географічні матеріали, які згодом прислужилися вченому для написання першої україномовної двотомної „Економічної географії для середніх шкіл”, а також праці „Цукрова промисловість України”.
В уряді В. Винниченка Фещенко-Чопівський отримує портфель міністра народного господарства. Він активно виступає за розрив України з Росією і проголошення незалежної УНР.
З квітня 1919 року він - заступник посла та радник з господарчих питань Української дипломатичної місії в Румунії. Та незалежною Україна не стала.
Іван Савицький,
заступник директора Городківської ЗОШ І-ІІІ ст.
Новини Андрушівщини
Андрушівським РВ УМВС України в Житомирській області розшукується Куліш Олексій Кузьмич 11.10.1935 р. н., українець, одружений, проживає за адресою с. Лісівка, вул. Польова № 17.
30 січня 2009 року, близько 9 години ранку він вийшов з дому і до цього часу не повернувся. Місце перебування Куліша О. К. невідоме.
Прикмети: на вигляд 70 років, зріст 180 см., худорлявої статури, волосся русяве, коротке, глухонімий.
Був одягнений: шапка-вушанка темного кольору, синя куртка, штани темні, черевики чорні.
При встановленні місцезнаходження Куліша О. К. просимо повідомити за адресою: м. Андрушівка вул. Корольова, 4, Андрушівський РВ УМВС України в Житомирській області. Контактні телефони: Код: (8-041-36) тел.: 2-16-69; 2-18-61; 2-11-44 або “02”.
Новини Андрушівщини
У період з 28 січня 2009 року та до особливого розпорядження на вулично-дорожній мережі області проводяться профілактичні заходи „Пішохід”, в ході яких основна увага зосереджена на виявлення та припинення порушень ПДР з боку пішоходів.
До відпрацювання задіяно максимальну кількість особового складу Державтоінспекції.
Незважаючи на профілактичні заходи, що вживаються з метою зниження рівня аварійності та тяжкості її наслідків, частка дорожньо-транспортних пригод, скоєних за участю пішоходів, залишається досить значною.
В поточному році в області зареєстровано 41 пригоду, внаслідок яких 12 чоловік загинуло, 35 - травмовано. Із зазначеної кількості 17 ДТП сталися за участю пішоходів, що складає 41,5% від загальної кількості дорожньо-транспортних пригод з потерпілими, в яких 3 чоловіки загинуло і 14 отримали тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості.
7 дорожньо-транспортних пригод скоєно з вини нетверезих пішоходів, в результаті чого 7 чоловік травмовано.
Коли мова заходить про трагедії, в нашій уяві виникають картини стихійних лих, авіаційних та морських катастроф, пожеж. І в останїню чергу з’являється думка про ті трагедії, які щодня відбуваються на автошляхах.
Незважаючи на профілактичні заходи, частка дорожньо-транспортних пригод, скоєних за участю пішоходів, залишається досить значною.
В поточному році на вулично- шляховій мережі Андрушівського району зареєстровано 27 пригод, внаслідок яких 6 чоловік загинуло, 33 - травмовано. Із зазначеної кількості 6 дорожньо-транспортних пригод сталися за участю пішоходів, в яких 2 чоловіки загинуло і 4 отримали тілесні ушкодження різного ступення тяжкості.
Випадки фатальні. Їх важко передбачити, але можна запобігти. Адже це трапляється на дорозі, де діють закони дорожнього руху, які “виносять вирок” тим, хто їх зневажає. Зараз кожен третій загиблий на дорозі пішохід, сам у цьому винен. Життєві негаразди навалюються на плечі горомадян важким тягарем, і людина, йдучи на роботу чи додому, не сприймає навколишнє, думає тільки про свої проблеми, а тому часто ризикує життям.
На жаль, основна кількість наїздів на пішоходів трапляється в темну пору доби, що є одним з основних факторів, які сприяють трагедіям на дорогах.
Слід пам’ятати, що з настанням сутінків необхідно бути максимально пильними та обережними. Рухатися треба тротуарами, а якщо вони відсутні, по краю проїзної частини, назустріч транспорту. В одязі повинні бути світловідбиваючі елементи, білий колір. Люди повинні зрозуміти, що Правила дорожнього руху - це суворий Закон дороги, дотримуючись якого, вони захищають себе від нещасних випадків, від лиха.
Анатолій Тушак,
інспектор відділення ДАІ Андрушівського району, майор міліції
Новини Андрушівщини