Мабуть, жоден історик не передасть так точно і яскраво події перших днів і місяців фашистської окупації, як це занотував у своєму щоденнику Юрко Шлапак із села Лебединці, про що ми вже писали на сторінках нашої газети. Цей щоденник Юрія Шлапака, котрий геройськи загинув у бою з фашистами, зберігається в моєму архіві. У вересневі дні 1941 року під Києвом на аеродромі в Броварах проходили підготовку члени створеного ЦК КП (б)У Самгородського підпільного районного комітету партії, котрі мали висадитись десантом у районі с. Чорнорудка Житомирської області. А приземлились десантники 10 вересня того року перед світанком у районі сіл Лебединці - Гарапівка - Міньківці. Чутки про це облетіли всі села району. Забігали, захвилювались німці й поліцаї. Але в той час мало хто знав, хто ці парашутисти. Деталі вияснились лише на судовому процесі над поліцаями Біликом і Пастовенським, що відбувся в Андрушівці у січні 1986 року. Зі свідчень підсудних поліцаїв та зі слів свідків тих подій ми дізналися, що це був десант членів Самгородського підпільного райкому КП(б)України, який мав завдання, що стосувалися організації підпілля і партизанського руху на території Вінницької області. Ось що розповіла очевидець тих подій мешканка села Гарапівка П. С. Октябрьова: «...Я бачила, як розстрілювали парашутиста поліцаї. Ще зранку ми почули, що спустилися радянські парашутисти. Комендант, староста і поліцаї стали шукати їх. Одного було підстрелено ще у повітрі. На пошуки десантників із Андрушівки приїхав поліцай Макаревич та багато інших. Знайшли одного парашутиста. Поліцай Білик розстібає кителя десантника і забирає гребінець, годинника та папери. Запрягли коней і підстреленого десантника привезли до клубу. Він попросив води. Жінки принесли. Пристрелив парашутиста Білик після тортур. Йому відрізали вуха, ніс. Потім підводою відвезли тіло за кладовище і закопали. Але перед цим його роздягнули. Пізніше парашутиста перезахоронили». Розповідь на процесі Й. Т. Шуляка з Гарапівки: «Це було у вересні 1941 р. Десант висадився на світанку. Був туман. Один парашутист заліг у ямці біля дерева і відстрілювався з автомата. Коли закінчились патрони, він кинув гранату у поліцаїв, які наступали. А потім його, пораненого вдруге, пристрелив поліцай. «Це єврей», - сказав він. Інший парашутист прийшов до Степана Козачука, щоб обсушитися. Він потрапив з парашутом в озеро...». В. Л. Скибинська з Гарапівки згадувала: «Чутка про десант схвилювала людей. Потім стріляли. Михалко Берладин (поліцай) прокричав: «Вертайтесь, бо по вас відкриємо вогонь». Одного підстрелили і привезли до клубу, де зібралось чимало людей...». У В. С. Галич з Лебединець у пам’ятку залишилося: «Знала Білика. Бачила парашутистів. Коли поліцаї почали стріляти, мама йшла в Міньківці. Біля дуба лежав убитий парашутист... На другий день на підводі їхали німець і поліцай. Вони сміялися з парашутистів, котрих везли, особливо з дівчини-парашутистки, яка сиділа на підводі, низько схиливши голову. На ній була сіренька хустина і така ж кофтина. Фашисти потішалися над нею... Трьом парашутистам, з яких один був поранений, вдалося тоді добратися до лісу”. Вчителька історії з с. Бровки В. В. Кращенко розповіла на судовому процесі, що вона була свідком того, яким тортурам піддавали фашисти парашутиста, якого привезли до Лебединець. «Осінь, йшли дощі. Нас, дівчат і юнаків, фашисти з карального загону, що стояв у Бровках, змушували щоденно чистити дорогу, по якій ходив гауптман. Бачимо - їде підвода, на якій 4 чоловіки з автоматами, а між ними - людина зі зв’язаними руками. Бранець махнув нам головою. Його повезли до штабу. А через годину німці розбігаються по селу і зганяють всіх людей на дорогу. Потім виводять цю людину в сірому костюмі. Десь 17 чи 18 німців оточують чоловіка колом за 2-3 кроки, і всі починають його колоти ножами. Люди плачуть, а у нього - ні сльозинки. Всі відвертаються і хочуть тікати. Та німці повертають нас і кричать: «Смійтесь»... Потім наколотили літр соляного розчину і стали поливати рани патріота цим розчином. Після цього повели його фашисти до могили німецького солдата, що був раніше вбитий партизанами, і стали бити кованими чобітьми. Майже непритомного його доставили до дрезини і повезли в напрямку Харліївки». Під час зустрічі на судовому процесі з дочкою Іларіона Павловича Машинського Людмилою Іларіонівною Войтюк я порадив їй провести пошуки останків її батька-патріота в Харліївці. Незабаром ми одержали від неї листа: «...Саме завдяки вашій пораді я зв’язалась з харліївськими партизанами і розшукала місце захоронення нашого батька. До квітня минулого року його ім’я не було відоме, хоча всі мешканці села знали і бачили, як над ним знущалися карателі, поки не замучили на смерть. Він мужньо витримав тортури і не сказав ворогам ні слова, навіть свого прізвища і звідки він». Завдяки рідним Машинського та Білаша, а також відомостям, одержаним на судовому процесі, нам вдалось встановити, що десантна група складалась із 10 чоловік, у т. ч. була одна дівчина-радистка. Ось склад цієї групи: Анатолій Євсійович Барський - командир групи, секретар Самгородського РК КПУ. Загинув смертю героя і похоронений в с. Гарапівка. Після війни останки героя було перезахоронено в рідному Самгородку, де встановлено пам’ятник. Іларіон Павлович Машинський - комісар групи, 2-й секретар Самгородського РК КПУ до війни. Загинув як герой-патріот. Захоронений на ст. Харліївка. Дмитро Кіндратович Білаш - до війни працював директором Медвідської школи Калинівського району. Загинув. О. Г. Русов-Новодранов - голова Вінницької обласної планової комісії. Загинув. А. С. Афанасьєв - заворг відділом профспілок. Загинув. Холявко - інструктор ЦК КПУ. Загинув. Дівчина-радистка. Прізвище невідоме. Закатована. П. П. Дзюблюк - заступник голови Уланівської районної ради, залишився живим. Помер у 1967 р. М. К. Десюк - заступник голови Самгородської райради. Залишився живим. Помер після війни. До речі, П. П. Дзюблюк та М. К. Десюк, згідно з довідкою ОК КПУ, вважаються такими, що «не виконали партійне завдання». Прізвище десятого парашутиста й досі невідоме. Дочка десантника Світлана Дмитрівна Білаш в листі до юних краєзнавців писала в 1986 р.: «...Ще багато чого невідомого про участь цього маленького десанту, на який з різних сторін, як звірі, накинулись зрадники Батьківщини, щоб вислужитись перед фашистами. Нам дуже боляче згадувати, що кровопивці так довго жили серед наших чесних людей, і люди, які знали про них, до цього часу мовчали. (Мова йде про поліцаїв, яких було засуджено в 1986 р. до вищої міри покарання). А ті люди, які з перших днів війни пішли на захист нашої Батьківщини, ні хвилини не вагаючись, зробили це заради нашого щасливого сьогодення». З 25 по 31 грудня 1943 р. внаслідок Житомирсько-Бердичівської наступальної операції військ 1-го Українського фронту було з боями визволено Андрушівку і всі села району. Тільки на теренах Андрушівщини геройськи загинули в боях і сплять вічним сном на військовому кладовищі у селі Івниця, в 54 братських могилах в різних селах району та в 17 одиночних могилах (за далеко не повними даними) 1853 воїни-визволителі. З них 1273 - відомі імена і 580 - невідомих героїв. Я, як співавтор написання «Книги Пам’яті України» по Житомирській області, знав, що чимало наших земляків-андрушівчан полягли в боях при визволенні Вінниччини. Але тільки нещодавно зробив вибірку тих, хто з них загинув, а це понад 22 відсотки всіх андрушівчан, які не повернулися з війни. Вони віддали життя за визволення Вінниччини. Скрізь розкидані могили андрушівчан, бо загинуло їх на фронтах 5575. Але щоб стільки було могил на теренах однієї області! На меморіалі «Звільнення» у Вінниці спочивають останки 29 воїнів-андрушівчан, у Липовецькому районі - 252 воїни (в т.ч. в селі Скитка - 72 та в селі Зозівка - 62, в Калинівському районі - 59, в т.ч. в Чернятині - 28 воїнів), в Погребищенському районі - 52 воїни, в Жмеринському - 51 воїн. У 26 районах області спочивають останки 728 воїнів. Окрім того, 115 андрушівчан у боях під Вінницею пропали безвісти і 390, які були призвані в січні-березні 1944 р. і направлені у війська, що діяли на Вінниччині, загинули. Легко сьогодні судити і про бездарність командирів, і жорстокість властей, відсутність зброї та про інше з тих подій. Але слід пам’ятати: йшов 3-й рік найкровопролитнішої із всіх війн усіх часів. Для поповнення поріділих частин і підрозділів, що наступали, військкомати направляли на фронт необстріляних солдатів, які йшли у бій навіть у цивільному одязі. Дуже багато призваних в січні-березні 1944 р. в ряди наступаючих військ не були ще на обліку. Мабуть, тому так багато було тих, хто пропав безвісти або загинув без зазначення місця загибелі. Ветерани війни Андрушівщини, рідні і близькі тих, хто поліг смертю героїв у боях за Вінниччину, низько схиляють голови перед цими жертвами і свято бережуть пам’ять про них. В рік 65-річчя перемоги керівникам шкіл району варто організувати екскурсії по місцях бойової слави дідів,поклонитися священним могилам героїв на Вінниччині.
Йосип Лоханський,
історик-краєзнавець
Газета "Новини Андрушівщини"
Понад два десятиріччя воїни-інтернаціоналісти, які проживають у нашому районі, зустрічаються 15 лютого, щоб згадати про військову службу, друзів, які загинули на чужій війні чи померли від ран, відвідати їх могили. Минулого понеділка в актовому залі районної ради учасників бойових дій на території інших держав вітали голова районної державної адміністрації К. І. Курсон та голова районної ради В. Б. Шпаківський. Вони бажали чоловікам, чиї скроні позначив сивиною час, міцного здоров’я, добробуту, впевненості у завтрашньому дні, мирного неба й душевного спокою та вручили подяки. Міський голова М. Г. Сушко щиро дякував ветеранам за мужність і відвагу, бо ж на грудях багатьох з них виблискують державні нагороди, вручив подяки за активну роботу по патріотичному вихованню молоді. Голова районної Спілки воїнів-інтернаціоналістів В. Я. Шикір привітав побратимів із святом, вручив нагороди колишнім воїнам та подяки керівникам організацій і підприємств району, які підтримують інтернаціоналістів у всіх починаннях. Заступник голови районної Спілки воїнів-афганців С. Є. Ткачук також привітав усіх присутніх в залі з Днем вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 21-ю річницею виведення військ з Афганістану, вручив грамоту української спілки ветеранів Афганістану А. В. Герасимчуку, медаль М. І. Пирогова - А. М. Василенку та медаль "Захиснику Вітчизни” Ю. А. Олексюку, який багато років тому допомагав створювати районну Спілку воїнів-інтернаціоналістів. Учасник бойових дій у Чехословаччині В. А. Богачук прочитав свій вірш про героїзм побратимів-земляків. В нашому районі стало доброю традицією в цей день відвідувати родини загиблих та померлих від ран воїнів-інтернаціоналістів. Ніні Антонівні Хоменко, мамі Хоменка В. А., яка прийшла на зібрання, К. І. Курсон, В. Б. Шпаківський та М. Г. Сушко щиро дякували за сина, вручили матеріальну допомогу та продовольчий пакет. Добру справу зробили працівники районної організації Товариства Червоного Хреста, які підготували 9 продовольчих пакетів для родин загиблих та померлих воїнів-інтернаціоналістів. А допомагали їм у цьому приватні підприємці Симон Віктор Валентинович, Білошицька Оксана Олександрівна, Дущенко Валентина Василівна та директор ТОВ "Андрушівський маслосирзавод” Матвієнко Оксана Юріївна. Час ніколи не зітре в пам’яті колишніх воїнів страшні картини боїв, коли на чужій землі, під чужим небом, за чужу свободу й незалежність гинули друзі - ясночолі українські хлопці, яких дома чекали матері, наречені, дружини й діти. Невід’ємною частиною урочистостей стало традиційне фото, де пліч-о-пліч стоять колишні воїни, сивочолі ветерани, учасники бойових дій на території інших держав та керівники району.
Марія Олексюк
Новини Андрушівщини
Всі батьки мріють, щоб їх діти були здоровими, сильними і витривалими, переживають, щоб ті не потрапили під негативний вплив вулиці, де підлітки дуже швидко переймають погані звички. У нашому місті є немало позашкільних дитячих закладів, де школярі проводять свій вільний час, займаючись улюбленою справою, це - школа мистецтв, міський центр дитячої творчості, станція юних техніків, а от в різних секціях дитячо-юнацької спортивної школи займається найбільше хлопчиків. І от 17 березня в спортивному залі міської школи № 1 проходила відкрита першість Андрушівської ДЮСШ з греко-римської боротьби, в якій брали участь вихованці тренера Романського О. М. У ваговій категорії 29-31 кг, це наймолодша група, перше місце виборов Бєлоглазов Павло, друге - Білошицький Андрій, третє - Соболевський Андрій. У ваговій категорії 36 кг першість здобув Музичук Ярослав, а у ваговій категорії 40 кг - Ткач Дмитро. Добрий результат показали юнаки у вагових категоріях 55, 65 та 80 кг, де здобули перемогу відповідно - Кондратюк Сергій, Середнюк Сергій та Дикий Андрій. Призерів нагородили грамотами та медалями, які їм вручив начальник відділу у справах сім’ї, молоді та спорту РДА Олексюк Ю. А. З кращих спортсменів району була сформована збірна команда, яка взяла участь у чемпіонаті області з греко-римської боротьби, де зайняла ІІ місце.
На фото: О. М. Романський з наймолодшими борцями.
Ольга Мельник
Новини Андрушівщини
Це було потім, а на початку - атестат про закінчення із золотою медаллю Червоненської середньої школи, в 1976-му - диплом про закінчення з відзнакою Житомирського педінституту. Ще студентом Володя взяв високий старт і досі не здає позицій. Заради цього він одночасно вчився, служив військову службу, співав і творив. Але віддаймо данину правді: перші впевнені кроки у великий творчий світ він зробив з андрушівської сцени… Володимиру Федоровичу - за п’ятдесят, але, як він пише, «ще горить в нашім серці вогонь, ще далеко до темної ночі». Він у розквіті творчих сил, тільки здоров’я спіткнулось об підводний риф. Але рідні, друзі, кожен з нас, хто прийшов на благодійний вечір-зустріч із творчістю В. Ф. Шинкарука, підтримують митця і бажають йому якнайшвидшого одужання. Це відчувалося в щирих, доброзичливих словах виступаючих про життєвий і творчий шлях поета, композитора, співака. Говорили про це його сестра Л. Ф. Шинкарук, директор Червоненської ЗОШ І-ІІІ ступенів З. Г. Пацало, інститутський товариш С. А. Михайловський, шанувальниця творчості поета-пісняра Р. Ф. Ковтун. А вірний друг Володимира Федоровича в житті і на сцені Заслужений артист України Юрій Градовський, розповідаючи про творчу дружбу з митцем, назвав Володимира Федоровича музикантом від Бога, співав його пісень, сказав, що поезія його - це висока філософія життя. Художнім словом В. Ф. Шинкарук кохає і сміється добрим гумором, шукає сенс життя і знаходить його в любові до всього живого на землі, що випромінює добро…
Серед присутніх на вечорі було багато колишніх студентів Володимира Федоровича, які досі обожнюють його як незрівняного викладача, життєлюба, оптиміста, доброзичливу і щиру людину. Для них і для всіх учасників вечора співали наші обдаровані самодіяльні митці Сергій Шваб, Юрій Палій, вокальна група з Червоного, а також Лілія Самплавська, Вадим Гонзецький, Вероніка Ісмаїлова, Олександр Євтушок. А коли Ірина Сюзьова прочитала вірш Володимира Шинкарука про материнську долю, кожен з присутніх серцем відчув, що поезія автора щира і прозора, як сльоза, чиста і бездонна, як криниця. Досить вдалим було художнє кільце сценарію: на початку і наприкінці вечора звучали у запису пісні Володимира Шинкарука в авторському виконанні. М’яким баритоном як давнім друзям, щирим землякам посилав автор підбадьорливі слова на зразок: «Привіт, сумувать не слід», «ще не скоро закриє над головою небо холодний люк». Творчість В. Ф. Шинкарука, як і самого автора, не можна не любити - настільки там багато любові, щирості, простоти і таланту. За це побажаймо автору душевних і фізичних сил, щоб йому підкорилась ще не одна творча вершина. Учасники вечора вдячні його організатору - відділу культутри і туризму РДА, особисто Г. І. Білецькій.
На знімках:
Л. Ф. Шинкарук дарує червоненським педагогам дев’яту збірку свого брата «На два життя одразу»;
книжкова виставка творів Володимира Федоровича.
Лідія Наконечна
Новини Андрушівщини
Незважаючи на всілякі негаразди, які є в сільському господарстві, наші пасічники не тільки зберегли, але й збільшили кількість бджолиних сімей. Але проблеми залишаються. Одна з них - в реалізації меду, який нерідко продають за ціною, нижчою від собівартості. По-перше, це через те, що низька купівельна спроможність населення, а по-друге, відсутня реклама на мед та інші продукти бджільництва. Тимчасом замість пасік у нас множаться аптеки, де продають розрекламовані пігулки, які не лікують, а вкорочують віку хворим і здоровим. Люди забувають про природні ліки - мед, який насамперед треба включати в харчування дітей, людей похилого віку, хворих. Зцілюють також інші продукти бджільництва - квітковий бджолиний пилок, перга (бджолиний хліб), забрус та інші. Було б добре, якби турботи пасічників поділяли й аграрії. А то виходить, що власники пасік не знають, куди вивезти свої вулики на кочівлю. А керівники й спеціалісти сільгосппідприємств, фермери недооцінюють користь від бджолозапилення і вплив цього процесу на підвищення врожайності ентомофільних (комахозапильних) сільськогосподарських культур. Лише такі керівники, як Семенюк В. І., Клименко В. Б., Юянець П. В., Мошківський С. С., Срібний Б. Р., Тарасова О. А. та фермер Євдощук В. С. ставляться до цієї справи з розумінням. Невиправдано ліквідовано пасіку Андрушівського лісництва, чого не скажеш про Івницьке. Щороку в останньому нарощують кількість бджолосімей. Дана пасіка є взірцем не тільки в районі, а й в області. Завдяки ентузіазму та працьовитості пасічника Голубівського О. П., якого, до речі, обрано секретарем спілки пасічників району, підтримці лісничого Дужко О. М. пасіка Івницького лісництва обгороджена, вулики пофарбовані, побудований будинок для пасічників і зберігання бджолоінвентаря, обладнано добротний павільйон для кочівлі пасіки. В районі тільки 5% бджолосімей із загальної кількості утримуються в сільгосппідприємствах, решта - 95 відсотків - у садибах пасічників-аматорів, більшість з яких вважає за непотрібне платити вступні та членські внески і завжди запитує: «А що дає спілка пасічників?». Було б більше користі, якби кожен бджоляр запитав у себе: «А що зробив я особисто для того, щоб розвивалась галузь?». Розвитку бджільництва сприяє робота Спілки пасічників району. Але наше об’єднання могло б зробити набагато більше, якби всі бджолярі були організованіші, спільно вирішували проблеми забезпечення пасік ветеринарним та санітарним обслуговуванням, поліпшення кормової бази бджільництва. Нагадаю, що на кожну пасіку потрібно мати ветеринарно-санітарний паспорт. Кожен бджоляр повинен бути впевненим у якості продукції свого господарства, коли реалізовує її на ринку чи через магазин. Тоді вдячний споживач стане його постійним покупцем, а пасіка - прибутковою. З питань бджільництва звертайтеся до нашої спілки за тел. 0674122387.
Микола Галяс,
Заслужений лікар ветмедицини України, Почесний пасічник України, Голова спілки пасічників району
Газета "Новини Андрушівщини"
29-30 березня в районному будинку культури відбувся огляд художньої самодіяльності педагогічних колективів району. На мистецькому святі були присутні голова райдержадміністрації Курсон К. І., заступник голови РДА Горкун В. І., голова районної ради Шпаківський В. Б., завідуючий сектором по зв’зках із ЗМІ і громадськістю райдержадміністрації Ляшук М. І., начальник відділу культури і туризму Білецька Г. І., методист відділу культури Самплавська Л. В., голова райкому профспілки працівників освіти Вербицька К. В., завідуюча методичним кабінетом відділу освіти Коваль А. В. Вони й оцінювали виступи та визначали переможців. Цікаві, різножанрові програми підготували та показали високу виконавську майстерність педколективи Червоненської, Бровківської, Волицької, Івницької, Новоівницької, Крилівської, Гальчинської, Городківської, обох міських шкіл та гімназії. Зачарували своїм співом Володимир Повальчук, Вероніка Ісмаїлова, Ігор Пташник з Андрушівської гімназії, Анатолій Вох з міської школи №1, Ольга Чепурна з Червоненської, Зоя Куземченко із Старокотельнянської, Любов Закусило з Бровківської, Дмитро Мотиженець з Івницької, Ігор Маліновський з Павелківської, Ніна Поліщук з Городківської, Петро Пташник з Гальчинської ЗОШ І-ІІІ ст., Анатолій Гнатюк та Леся Лівандовська з Малоп’ятигірської ЗОШ І-ІІ ст. Приємні хвилини подарували глядачам вокальні групи Червоненської, Бровківської, Волицької, Яроповицької, Міньківецької, Зарубинецької, Малоп’ятигірської, Антопільської, Гальчинської, Новоівницької шкіл.
Щирими олесками глядачі зустрічали танцювальні колективи Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1, Андрушівської гімназії, Іванківської, Волицької шкіл, Лисецьку Лілію та Рокітенця Юрія з Червоненської ЗОШ І-ІІІ ст. В репертуарі аматорських колективів були твори, написані вчителями. Вразили глядачів виконанням авторських творів директор Мостівської ЗОШ І-ІІ ст. Борис Лівандовський, Ольга Чепурна з Червоного та Ніна Поліщук з Городківки. Заслуговують уваги вокальні дуети в складі Арцюх Галини та Мацька Володимира з Крилівки, Дацюка Андрія та Пилипчук Антоніни з Міньківець, сестер Висоцьких з Любимівки, Білополець Надії та Мотиженця Дмитра з Івниці, Жевак Наталії та Ляшевської Валентини з Нехворощі. Кращими читцями визнано Ірину Лисюк з Любимівської, Валентину Пташник та Надію Пашинську з Андрушівської загальноосвітніх шкіл І-ІІ ступенів. Не можна не згадати керівників шкіл, які разом зі своїми колегами створювали атмосферу мистецтва і краси: Шут З. Г. (Червоненська ЗОШ І-ІІІ ст.), Михайловська А. Л. (Андрушівська гімназія), Степаненко Л. А. (Степківська ЗОШ І-ІІІ ст.), Колесницька Ю. Ф. (Малоп’ятигірська ЗОШ І-ІІ ст.), Лівандовський Б. П. (Мостівська ЗОШ І-ІІ ст.), Кушуріна Л. С. (Новоівницька ЗОШ І-ІІІ ст.) (фото 1), Думинська Т. П. (Бровківська ЗОШ І-ІІІ ст.), Присяжнюк Т. В. (Павелківська ЗОШ І-ІІІ ст.) Нинішній огляд відкрив багато нових імен обдарованих педагогів, став незабутньою подією в культурному житті Андрушівщини.
Людмила Ковальчук,
начальник відділу освіти
райдержадміністрації
Новини Андрушівщини
В Україні епідемія туберкульозу спостерігається з 1995 року. Зафіксовано розповсюдження всіх форм хвороби. Кожної години в нашій країні на туберкульоз захворюють 4 людини, і помирає 1 хворий. При цьому на обліку перебуває 515 тис. громадян України, хворих на туберкульоз – це другий показник по Європі після Росії. Але найстрашніше у всій цій ситуації те, що більшість українців абсолютно нічого не знає про туберкульоз. Зокрема, на достатньо низькому рівні обізнаність підлітків і молоді про симптоми цього захворювання, шляхи зараження, вплив на організм і наслідки. Саме тому одним з невідкладних заходів подолання епідемії туберкульозу у Загальнодержавній програмі протидії захворюванню на туберкульоз у 2007–2011 роках визначено удосконалення системи інформування населення з питань профілактики і лікування туберкульозу, проведення просвітницької роботи серед громадян України.
Тому в рамках районної акції «Ехо» Андрушівський районний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді 22- 26.03 2010 року провів тижневик присвячений до дня боротьби з туберкульозом під гаслом «Що необхідно знати про туберкульоз!». В рамках тижневика було проведено виставку соціальної реклами на тему «Що необхідно знати про туберкульоз?» на базі Андрушівської гімназії до якої залучались волонтери Центру.
Поширенню епідемії туберкульозу сприяє епідемія ВІЛ-інфекції, СНІДу. Саме вона визнана основною причиною зростання смертності серед хворих на туберкульоз у всьому світі, тому проведено серію тренінгів «ВІЛ -інфекція та шляхи передачі». Кожен з нас щодня вирішує безліч різних проблем та питань. Часом “нагальні” та “невідкладні” справи примушують забути про себе. Навіть почуваючи себе хворими, ми відкладаємо візит до лікаря, бо не вважаємо нашу недугу вартою уваги та дорогоцінного часу. Іноді бракує необхідної інформації, або нами володіють хибні переконання, які заважають вчасно звернутися за допомогою, тому районний лікар-фтизіатр на кожному заняті наголошував, що помітивши будь-яку із ознак захворювання необхідно звертатися до лікаря, ні за яких умов не займатися самолікуванням. Найбільшу вірогідність захворіти має та людина, в якої під час “зустрічі” з мікобактерією туберкульозу знижений імунітет. Тому основною метою тренінгових занять донести молоді, що саме вони самі можуть попіклуватися про стан своєї імунної системи. Відмовитись від шкідливих звичок (паління, вживання наркотичних чи токсичних речовин, зловживання алкоголем), дотримуватися режиму регулярного та повноцінного харчування. Відсоток інфікування більший у людей з групи ризику, бо в них імунітет знижений внаслідок способу життя та поганого харчування. Крім того, високий ризик захворіти мають діти, бо їх імунна система ще не сформувалася. Тому Андрушівський районний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді працював з дітьми та молоддю такої категорії: діти із сімей, які перебувають в складних життєвих ситуаціях, діти з девіантною поведінкою, які стоять на внутрішкільному обліку. Протягом тижневика «Що необхідно знати про туберкульоз!» було охоплено близько 100 осіб, розповсюджено 4 види буклета в кількості 200 шт (Як вберегтися від туберкульозу?, Що необхідно знати про туберкульоз?, Туберкульоз – виліковний!, Здолаємо туберкульоз!)
Андрушівська районна державна адміністрація