Ніжно пахла розбуджена після зимового сну земля, в повітрі стояв солодкуватий присмак весни, а корінчики люцерни, яку ще з осені переорали дбайливі господарі, грайливо виглядали із землі. Останнього березневого дня на полях СТОВ "Старокотельнянське” кипіла робота.
На полі бачимо трактор. Біля нього поважно походжає його господар, котрий зустрічає нас теплою посмішкою з-під чорних вусів. Це хлібороб з діда-прадіда - Василь Леонідович Фещенко закриває вологу. Щороку разом з колегами він оре поля, засіває їх, підживлвлює посіви А потім всі разом радіють щедрим врожаям, які виплекали своїми руками. Хліборобу ніколи розмовляти, бо ж не дарма кажуть, що весняний день рік годує. Підганяє його те, що на це поле вже поспішає техніка, щоб розпочати посів ярої пшениці. Цьогоріч в господарстві посіють її на площі 70 га, ячменю - 260, гороху - 70, вівса - 100, кукурудзи на зерно - 120, на силос - 200 гектарів. На менших площах розмістять гречку, соняшник, інші культури. Сільгосппідприємство "Старокотельнянське” - одне з господарств району, яке не піддалося руйнівній силі реформ, вижило, вистояло. А було ж ой як важко... Авторитетний і талановитий керівник Б. Р. Срібний, який тут працює вже чверть століття, колись сказав мені, що не мав морального права залишити господарство напризволяще, тобто приректи на самознищення. Це ж був який колгосп, піднятий з руїн після війни, а пізніше розбудуваний під мудрим керівництвом працьовитої і талановитої жінки, Героя Соціалістичної Праці Любові Андріївни Любченко. Правди ніде діти, останні десятиліття залишили важкий слід і в цьому господарстві - зносилася сільськогосподарська техніка, а на придбання нової не вистачає коштів, багато молоді залишає село, шукаючи високооплачувану й легшу роботу, а тому опустошуються батьківські будинки, заростають споришем стежки до колодязів. Мені хочеться найтепліші слова адресувати тим, хто працює в полі, на фермі, спеціалістам господарства, подякувати їм за те, що люблять землю і працю на ній, що не втратили віру у краще майбутнє і серед щоденної важкої праці знаходять час для жартів і розваг.
Коли ми зайшли на молочно-товарну ферму, то радість огорнула душу, бо поряд з досвідченими доярками біля корів поралися молоді доярочки Аврамець Оксана та Козиренко Лариса, які заслуговують поваги за нелегкий щоденний труд, який не зробив їх серця черствими і байдужими, бо ж очі випромінюють тепло та ніжність, на обличчях щиро сяють посмішки, лиш про важку працю свідчать натруджені руки. У господарстві сьогодні є 405 корів, а всього ВРХ - майже 900 голів. У першому кварталі поточного року тут надоїли близько 800 кг. молока від корови. Надої зростають, збільшується поголів’я за рахунок відтворення стада. Головний зоотехнік господарства Ружицький О. Т. з гордістю розповідає про доярок і фуражирів, доглядачів ВРХ, про їх сумлінне ставлення до роботи. Відчувається, що ця людина - на своєму місці. Зрозуміло, що жодна з проблем галузі не вирішується без його участі. Ось так керівник, спеціалісти, трудівники спільно працюють заради зростання надоїв і приростів, поповнення поголів’я, роблять все, щоб на полях дозрівали високі врожаї зернових та овочів. Стара Котельня - багатонаціональне село, де поряд мешкають українці і росіяни, білоруси й поляки, вірмени, молдавани. Ось і серед доярок - росіянка Вербанова П. М., яка понад 16 років трудиться у СТОВ "Старокотельнянське”. Гордяться тут невтомною працею сестер Ткачук К. А. та Миронюк Г. А. Старокотельнянські поля обабіч автотраси - їх, як кажуть, видно неозброєним оком - вчасно зорані і засіяні, чисті від бур’янів. Поряд доглянуті пасовища, на які незабаром виженуть худобу, щоб зростали надої і множився достаток.
Марія Олексюк
Новини Андрушівщини
Як заревла з горбаків весняна вода і понеслася до хвоси нестримними потоками, люди зраділи, що вже сяк-так перезимували і тепер буде легше на паливо. Хоч по війні минуло сім літ, але село ще бідувало. Хто вкрадьки з лісу гілля носив (лісники за це карали своїх же людей), а хто вночі обскубував колгоспні скирти, щоб зварити у печі їжу та хоч якось нагріти хату. Виснажені війною чоловіки поволі оговтувались від фронтової вояччини, любили своїх жінок щирою нерозтраченою любов’ю. То на одну, то на другу зарічанську вулицю везли сільську повитуху бабу Меланку, яка благословляла на світ повоєнних немовлят. Заріччя - далеке від райлікарні, чим і коли туди доберешся. Такої провесневої пори з’явилася у Глущаків після старшої Каті друга дівчинка - дрібненька, кволенька, не знали, чи виживе, тому хутко охрестили, назвавши Галею. Марія, щодня побиваючись над крихіткою, молилась про порятунок для немовляти. А Михайло скомандував покласти дитя, щоб вигрівалось, на піч у просо, яке сохло на черені. На ранок дівчинка аж горіла і він, попросивши коні в голови колгоспу, повіз жінку з дитиною до лікарні - там за два тижні виходили Галю. Глущак був непростого норову. Хлопцем у війну потрапив до Німеччини, там вкалічів у бауера і додому повернувся кривим. Але це не завадило йому одружитися на веселій чорнобровій Марії, а ще, крім неї, мати в своєму хутірному Заріччі коханку, та ще й не одну. На вроду був гарний - з кучерявим пшеничним чубом і глибокосиніми очима, лукавою посмішкою, що ховалася в куточках красивих вуст. Коли Марія виношувала третю дитину, Михайло покинув її: спочатку приходив додому через ніч на другу, а потім без сорому і совісті залишився у вдови Ульяни, яка жила самітньо на краю села. Була вона справді гарна - навіть молодиці ревно визнавали це. Носила вишиванку і намисто, яке при ходьбі аж підстрибувало на грудях, коли вдовиця йшла до крамниці, де Михайло працював крамарем. Добре вона обкрутила Глущака, що той і не знав про Ульянину вагітність аж до пологів втискувалася, ув’язувалася, щоб не відлякати вкраденого чоловіка. Десь через місяць, як Марія народила хлопчика, повезли повитуху і до Ульяни - знайшлася у неї дівчинка з деформованою ручкою і ніжкою, та й скоро померла. Молодиці при зустрічі злісними поглядами проводжали розлучницю, між собою жаліли Марію, яка, залишивши менших дітей на старшу Катрю, бігала на ферму до телят, влітку наймалася ще й до людей на городи, вправлялася із своїм хазяйством, тримала корову, бо як же з дітьми без неї. Все б нічого, та взимку занедужала їх годувальниця Лиска. Жінка всі зілля перепробувала, чим не напувала, не допомагало. З розпачу завела в хату, бо хлів холодний, і водички теплої, і хліба худобині. А вона, нещасна, рогами в піч вперлася, сльози, як горох, котяться. Діти їх обтирали і самі разом з матір’ю плакали. А на другий день корівки не стало. Старий сільський ветфельдшер після розтину (Марія на це дивитися не могла), дістав із середини кілька голок. Перед ким та худобина завинила, хто хотів залишити дітей без молока? Марія у злобі - грішила на Ульяну, хоч про це й словом ні з ким не обмовилася. Перебалакали в Заріччі та й почали помалу звикати, що Михайло ходить уже не Лісовою, а Луговою вулицею, що хвалить тепер не Маріїні, а Ульянині борщі і зовсім не журиться, як живуть, що їдять його діти і за що мати купує всім трьом штанці та черевички. Старша Катя затамувала гірку образу на батька-покидача, Ваня взагалі його не знав, тільки Галі завжди хотілося, щоб батько хоч зупинився біля неї, хоч забалакав чи по голівці погладив. Десь у дитячій підсвідомості ця прив’язаність мотивувалася, певно, тим, що Михайло вирятував тоді від смерті середню доньку, коли весняним бездоріжжям доправив її кіньми до лікарні… Галя була старанною школяркою, вміла добре рахувати і мріяла стати продавцем, як батько. А поки що вона міркувала, за що купити в лавці цукерок. Грошей у мами не просила, бо їх там було тільки на хліб, а так хотілось чогось доброго… Зметикувала мала, що якщо почне нестися хоч одна курка, вона за яйце виміняє в магазині «горошку». Якоїсь неділі так і сталося. Взяла Галя з кубельця ще тепле яйце - і підтюпцем до крамниці. Не бігла, щоб не впасти. - Тобі що, мала? - як у чужої спитав Михайло. Дівчинка простягнула яйце. - Цукерок дайте. - 10 копійок треба за сто грамів. Дочка тим часом за стрілкою на вазі мовчки дивиться, коли та дохилиться до мітки 100. Не добігла - батько поклав у паперовому скрутку цукерок на 7 копійок - стільки тоді коштувало яйце. Галинка несла покупку братику і сестричці. Їй ті горошинки уже не такі солодкі і вона їх не їстиме. Якби було 100 грамів, то всім трьом по 30 припало б. А так її порцію тато не додав. Вона нікому про це не скаже, вдома й так називають батька чужим. * * * Марії ніяк не виходить обминути магазин. До райцентру далеко і ніколи добиратися, та й ні з чим. До Михайла заходить, купить, що треба, і в двері. Ні мови, ні ради. "Чужий він для тебе”,- каже розум, а в потаємному куточку серця ще тліє захована від себе іскорка зрадженої любові. Він, певно, боїться, що помочі для дітей попросить. Хіба ж Марія така? Вона, як і в молодості, вміє крізь сльози сміятися: з тим пожартувала, над тим покепкувала, вночі в подушку поплакала. А вдосвіта косу розчесала, дугою вклала і до роботи. Про заміжжя не думала, але довгими вдовиними ночами, коли дітей сповивав солодкий сон, вона залишалась наодинці з собою, відчувала нерозтрачену жіночу пристрасть, що підкрадалася в душу. І знову переймав розум: кому вона з трьома дітьми потрібна?! Якось однієї горобиної ночі хтось постукав у шибку. Крізь щілину в занавісках побачила чоловічу постать. Впізнала Петра Шикулу із сусідньої Слобідки. Серце чогось злякано забилося і в грудях, і в скронях водночас. Повторного стуку не чекала - можуть прокинутися діти. А вона після Михайла нікого з чоловіків до хати не допускала. Злість аж лоскотала Марію за язик. Жінка прочинила сінешні двері. - Якого дідька ночами шастаєш? Хати чи жінки не маєш? Тобі тут що станція чи приют? - аж сікнулась до чоловіка, рвучко відкинувши з плеча розплетене волосся. - Вибач, я вдень планував та побоявся. Я ж знаю тебе, ще перед дітьми вилаєш. Я б хотів до тебе у прийми, жене моя мене. - Менше пий, то цілуватиме, а не гнатиме. Я не дівка на виданні. Маю приданого аж три напівсироти. Ти хочеш і своїх синів такими зробити? На тому й розійшлися не порозумівшись. А невдовзі події повернулися таким чином, що Шикулу його Ксенія наладила, а Марія таки прийняла. Як це сталося - сама не знає. Може, через те, що хату почала добудовувати, а чоловічої сили - зась. Найняти не було за що. Діти один за одним школу закінчували, далі вчилися. Ніхто з них не противився, як сказала, що прийме дядька Петра. Він з дітьми якось легко зійшовся, вони його кликали Давидовичем. Чи то з любові, чи з поваги до Марії, чи від того, що боявся стати підтиничем, Петро покинув горілку. Михайло ж тим часом овдовів - раптово померла його Ульяна від невиліковної хвороби і він жив самітньо. Шикула наче відчував якусь провину перед Глущаком. А то якось сказав Марії: - Може, я буду Михайлу по літру молока носити, від цього ж не збідніємо? - Носи, - наче між іншим сказала жінка, - зло моє вже заснуло, та й діти, бачу, шкодують його. Поволі Михайло став третім у родині - на свята Петро своїм «Запорожцем» привозив його до Маріїної хати. Випивши по чарці, чоловіки деколи напівжартома сперечалися, хто на чиїй подушці спить. - Заспокойтеся обидва, бо підете разом, а я ще третього приведу, - ховала Марія лукаву посмішку в куточки вуст. Але дружба від цього не страждала, сім’я кликала Михайла щовесни кабанця заколоти. Він, як ніхто в селі, умів це робити, правда, на стільчику, бо травмована нога на старість геть не слухалася. Діти, як приїздили, називали його батьком, а Петра - Давидовичем. В душі не заглянеш, кого більше шанували: того, хто породив, чи того, хто зростив. Помер Михайло тихенько у своїй хаті, в кріслі біля телевізора. Ховала його Маріїна сім’я. Діти приїхали, найперша - Галя. Як тінь, прошмигнула у хату, взяла небіжчика за руку, в якій захолола частка батькової крові, тієї, що пульсувала в її долоні, у серці, у скронях. Нахилилась до чола і не зчулась, як на батькову щоку скотились дві прозорі дитячі сльози… Через три роки не стало Давидовича - обидва Маріїні чоловіки лежать на цвинтарі поряд, а вона живе сама, садить з дітьми й онуками, що приїздять з міста, город, ще просить, щоб купили їй поросятко, їздить на ярмарок, бо любить торгувати, міряє тиск, який часто підскакує, і просить, щоб поховали її в одному ряду з чоловіками. Тільки не біля Михайла: вона до кінця-таки не простила його зради і свого знівеченого кохання.
Лідія Наконечна
Газета "Новини Андрушівщини"
Маємо ще один сюрприз: не всі посіви перезимували нормально: якщо озима пшениця почувається задовільно, то ріпак загинув. Очевидно, що зима внесла свої корективи у сівозміни не лише в нашому господарстві. Виходить, що плануєш одне, а маєш те, що вродить. Так було минулого року, коли сподівалися мати по 80 центнерів пшениці. Весняний стеблостій ця культура скинула через бездощів’я і спеку, нормалізувався розвиток тільки у червні, коли пішли скупі дощі. Як наслідок - недобрані центнери врожаю, бо навіть найдосконаліша агротехніка не замінить життєдайної вологи. Як буде в цьому році - побачимо, хоча, як і всі аграрії, основу нинішнього врожаю заклали ще з осені. Наша основна продукція - посівний матеріал, який реалізуємо господарствам впродовж року. Виробляємо його за науково обґрунтованими технологіями. В результаті маємо високорепродукційне насіння. Для поновлення сортового асортименту ми, як правило, беремо насіння найвищих репродукцій (розсадники розмноження). Наше виробництво затратне. Ціна на посівний матеріал складається за формулою ціноутворення відповідно до репродукції тієї чи іншої культури. Хто не хоче обробляти землю задарма, той старається посіяти добірним зерном. У нас є постійні клієнти з Криму, Вінницької та інших областей - мало не з усієї України, а також з нашого району. Хотілося б, щоб місцеві аграрії купували наше насіння, тому що воно вирощується в наших кліматичних умовах з підбором відповідних сортів. Зараз в нас є в достатній кількості насіння ячменю, ярої пшениці, вівса, проса, так що бажаючих запрошуємо придбати його.
Маючи власне насіння, необхідну відремонтовану техніку, ми - не без проблем: своїх грошей не вистачає. Як і всім аграріям, нам вкрай необхідна підтримка держави.
Володимир Алексійчук,
директор Андрушівської державної сортодослідної станції
Новини Андрушівщини
Щороку напередодні Дня довкілля та Дня Землі до Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1 з’їжджаються екологічні агітбригади з шкіл району на огляд-конкурс, щоб розповісти про свою роботу, досягнення у справі екологічного навчання і виховання. 15 березня 24 агітбригади прибули на конкурс. У святково прибраній залі зі словами вдячності за розуміння екологічних проблем до них звернулися заступник голови районної державної адміністрації Горкун В. І., заступник голови районної ради Мельник О. В. та начальник відділу освіти Ковальчук Л. В. Виступи більшості агітколективів відзначались актуальністю тематики, важливістю порушеної екологічної проблеми, її соціальним значенням для району і країни в цілому. Діти представили на розсуд журі театралізовані сценки, пісні, танці на екологічну тематику. Відчувалось, що вони дійсно переймаються негараздами, які мають місце в екології, намагаються привернути до них увагу як своїх ровесників, так і дорослих, а ще самостійно шукають шляхи до вирішення проблем та роблять конкретні справи, посильні для них. Найяскравішим був виступ агітбригади «Свіжий вітер» Андрушівської гімназії, яка закликала садити квіти та дерева, переробляти сміття, берегти перлину району - «Стаськову греблю». Були представлені документальні матеріали про конкретні справи, спрямовані на покращення екологічної ситуації в місті. Цікавими й оригінальними були виступи агітбригад «Сполох» Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1, «Сонячний вітер» Гальчинської ЗОШ І-ІІІ ст., «Флора» Андрушівської ЗОШ І-ІІ ст., які продемонстрували поведінку молоді на природі, навели сумну статистику, яка характеризує рівень забруднення навколишнього середовища. Ці агітбригади розділили між собою друге місце у конкурсі. Агітбригади «Зелений патруль» Городківської, «Краплинка» Зарубинецької, «Журавка» Степківської, «Паросток» Червоненської ЗОШ І-ІІІ ступенів по праву розділили ІІІ місце. Вони продемонстрували небайдужість до стану довкілля, розповіли про свій внесок у його покращення. Повчальними були виступи агітбригад «Джерело» Іванківської ЗОШ І-ІІІ ст., «Живинка» Волосівської та «Свідома популяція» Малоп’ятигірської ЗОШ І-ІІ ст. Вразили глядачів та членів журі своїм акторським талантом окремі учасники агітбригад: Лобецька Даша з Андрушівської гімназії, Лабунець Анатолій і Осмолович Даша з Червоненської ЗОШ І-ІІІ ст. та ведучі конкурсу - учні Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1 Ісько Даша та Скочеляс Ольга. Журі віддало їм свої симпатії і нагородило призами. Конкурс-огляд показав, що більшість шкільних екологічних агітбригад проводить активну пропагандистську роботу, яка сприяє формуванню екологічної культури учнівської молоді, приверненню уваги місцевої влади, громадських та державних організацій до проблем навколишнього середовища. За підсумками конкурсу найкращі колективи нагороджені грамотами відділу освіти. Переможець - агітбригада «Свіжий вітер» Андрушівської гімназії - учасник обласного конкурсу-огляду в Житомирі (фото). Бажаємо їм перемоги, а всім учасникам свята - подальших успіхів у розв’язанні екологічних проблем.
Валентина Дорогова,
методист райметодкабінету відділу освіти
Новини Андрушівщини
Система захисту плодових насаджень нараховує 4-6 пестицидних обробок. Культивування в приватному секторі традиційних та сучасних сортів інтенсивного типу плодоношення вимагає застосування пестицидів. Захист рослин повинен базуватися на використанні природозберігаючих та високоселективних препаратів, нетоксичних для навколишнього середовища та людини.
В приватному секторі нашого району нараховується 900 га плодових насаджень, де необхідно проводити комплекс заходів щодо їх захисту від шкідників та хвороб. Перше обприскування проти зимуючих шкідників та збудників ряду хвороб варто проводити однопроцентним розчином ДНОКу або препаратом 30 В (температура повітря +4 C) плюс 3-процентний розчин фунгіциду залізного купоросу. Друге обприскування проводять на початку фази набрякання бруньок (проти яблуневого квіткоїда, букарки, казарки, каліфорнійської щитівки, кліщів та зимуючих збудників таких хвороб, як парша, борошниста роса, моноліоз (плодова гниль). Для цього застосовують бакові суміші інсектицид Актара 25 WG, в.г. плюс фунгіцид Хорус 75 WG, в.г. Третє обприскування проводять у фазі рожевого бутону за нявності листогризучих шкідників (яблунева міль, плодожерки, листовійки, попелиця) сумішшю інсектицидів Актара 25 WG, в.г. плюс Карате Зеон 050 CS, мк.с., а проти комплексу збудників хвороб (парша, борошниста роса, моноліоз) застосовують фунгіциди Хорус 75 WG, в.г., Спліт к.е. Четверте обприскування проводять відразу після цвітіння. Застосовують бакову суміш препаратів інсектицидів Актара 25 WG в.г. плюс Матч 050 EC, к.с. та фунгіциди Спліт к.е. У цей період, а також під час цвітіння, можна використати інсектицид Каліпсо, який є безпечним для бджіл. При тривалих дощових періодах та росах додають фунгіцид Хорус 75 WG, в.г. П’яте обприскування проводять у фазі росту плодів проти комплексу хвороб (парша, борошниста роса) препаратом Скор 250 EC, к.е. Шосте обприскування проводять для покращення лежкості плодів за 14-21 днів до збору врожаю для запобігання розвитку парші ; проводять фунгіцидами Хорус 75 WG, в.г. Всі названі препарати змішуються між собою без обмежень та без ризику зниження ефективності. Дозволені до використання в Україні, згідно переліку, реалізуються через роздрібну торгівлю в спеціалізованих торгових точках. Системи захисту плодових насаджень на присадибних ділянках різноманітні. Наведена вище - одна з багатьох. Хімічні засоби як одна з важливих складових системи інтегрованого захисту плодових насаджень на присадибних ділянках від шкідників і хвороб ефективні за умов застосування їх на фоні високої агротехніки з обов’язковим фітосанітарним моніторингом у насадженнях.
Олександр Рой,
головний державний інспектор захисту рослин
Новини Андрушівщини
Цьогорічна зима не надто охоче здає свої позиції. Все ж мине кілька днів - і весна на повну потужність вступить в свої права, розпочнуться споконвічні хліборобські клопоти. І керівник СТОВ «Добробут» с. Волиця В. Б. Клименко, і всі сельчани з тривогою очікують, коли ж нарешті зійде сніговий покрив з ланів, щоб побачити дійсну картину - в якому стані перезимували посіви. Хоча вже й тепер ситуація в цьому плані цілком зрозуміла. Як повідомив В. Б. Клименко, ще на початку тижня озимі зернові, а це 200 га пшениці та 100 га жита, хоч і були ще вкриті льодовою кіркою, все ж знаходилися не в критичному стані. А от з ріпаком справи гірші. Він не зійшов ще восени, бо сіяли його за несприятливих умов, в суху землю. Отож 100 га його пропало. Щодо озимого ячменю та багаторічних трав, то їх стан задовільний. - Тільки наступлять сприятливі дні, - ділиться планами керівник СТОВ «Добробут» В. Б. Клименко, - розпочнемо підживлення посівів, підготовку ріллі, аби завершити посівну в оптимальні строки. В поточному році загальна площа ріллі склала 1400 га, з яких 700 га плануємо зайняти яриною. Взагалі ж в цьому році ми беремо напрямок на технічні культури - посіємо 200 га сої, 100 га кукурудзи на зерно і 100 га на силос, соняшник. Зробили такий крок тому, що мусимо заробляти гроші. Адже ціни на зернові не стабільні та й про кормову базу для тваринництва маємо дбати, бо утримуємо 560 голів ВРХ, понад 300 свиней, 50 коней. Щодо насіння і пального, то особливих проблем з цим у СТОВ «Добробут» немає. Останнього, наприклад, вже запасли тут 10 тонн. Готова до виходу в поле і техніка. Її добросовісно ремонтували механізатори Анатолій Кирилюк, Олександр Кравчук, Олександр Цимбрович. Отож воличани хоч завтра готові вийти в поле.
Валентина Сільська
Новини Андрушівщини
Підвищення цін на медикаменти та товари медичного призначення призводить до збільшення витрат на лікування як в бюджетній медицині, так і в "Лікарняній касі”. Адже сьогодні ціна на одну таблетку вже сягнула мінімум 1 грн. Система для переливання розчинів коштує - 2,25 грн., розчини в систему - від 4,45 грн., а ще в ці розчини потрібно ввести ліки. Скільки потрібно таких крапельниць на курс лікування? Від 5 до 10. Додайте ще ін’єкції та таблетовані ліки. Вартість такого лікування складатиме вище 100 грн. на курс. Наприклад, лікування остеохондрозу - двічі на рік, якщо не пощастить і трапиться якась біда - витрати зростуть. Безкоштовна рентген-плівка при обстеженні членам "Лікарняної каси” економить хворому 18-20 грн. Членами нашої "Лікарняної каси” є 5454 жителі району. Щомісяця в неї вступає 2-7 чоловік, які, як правило, потребують вартісного оперативного лікування чи обстеження в обласних лікувальних закладах. Щомісяця в районі за рахунок "Лікарняної каси” надається медична допомога близько 250 хворим на суму майже 20-25 тис. грн., в області наші хворі лікуються та обстежуються щомісячно на суму близько 20 тис. грн. В 2009 році на рахунки ЛК від жителів нашого району - членів ЛК, надійшло коштів у вигляді благодійних внесків на суму 557887,00 грн., тобто 102 гривні на одного члена ЛК нашого району, при плановому надходженні 190 грн. Часто члени каси внески сплачують нерегулярно, а тільки в ті моменти, коли необхідно лікуватись. За минулий рік на лікування членів ЛК в межах району витрачено 279126,57 грн. у 2762 випадках лікування. Витрати на одного пролікованого члена каси на стаціонарі: 135,42 грн., амбулаторно - 43,07 грн., по бюджету відповідно - 48,49 грн. і 9,16 грн. Витрати на лікування андрушівчан - членів ЛК, в обласних лікувальних закладах склали 212 411грн., із них більше ніж на 10 тис. грн. одноразово проліковано 1 члена ЛК, від 3 до 5 тис. - 3 чол. та від 1 до 3 тис. - 25 чол. Також 9 членів ЛК з нашого району проліковано в м. Києві на суму 9071 грн. Медикаментозне забезпечення членів Лікарняної каси забезпечується не тільки в центральній районній лікарні, а також в населених пунктах, де є лікарські амбулаторії та лікарні. В Червоненській та Старокотельнянській дільничних лікарнях, Гальчинській, Волицькій та Новоівницькій лікарських амбулаторіях створені запаси ліків по ЛК. Там за минулий рік проліковано: в Червоному - 195 хворих, Старій Котельні - 111, в Гальчині - 63, Волиці - 140, Новоівницькому - 15 членів ЛК. Це наше досягнення, що пацієнт може отримати ліки за місцем проживання. Разом з тим лікарські амбулаторії с. Брівки Перші, с. Городківка та ФАПи окремих сіл не беруть ліків, не ускладнюють собі життя, вважають: кому потрібно, той і в Андрушівку добереться. Сільські голови теж не зацікавлені в оздоровленні своїх односельців за місцем проживання. У поточному році потрібно спільними зусиллями налагодити надання медичної допомоги членам ЛК на місцях, адже частина хворих може лікуватись амбулаторно та у відділенні денного стаціонару у своєму ФАПі. І лише хворих з ускладненнями слід доправляти до райцентру. В основі роботи каси є солідарний тип накопичення коштів. Це означає, що об’єм лікування не залежить від суми, яку виплатив хворий член ЛК. На лікування хворого з цукровим діабетом І типу було витрачено 11 681 грн. 72 коп при сплаті внеску 761грн, на лікування хворого Ю. витрачено 10372,70 грн. при сплаті 791 грн. Це означає, що багато людей-членів ЛК платять внески для того, щоб надати можливість лікуватися тим людям, яких спіткав недуг. Не все у нас виходить так, як хотілося б. Юридична база діяльності ЛК продовжує вдосконалюватися. Що говорити - касі лише 10 років. Для прикладу скажемо: німецькі Лікарняні каси працюють на теренах охорони здоров’я своєї нації понад 100 років. Державної страхової медицини як такої у нас поки що немає. Охорона здоров’я в державі сьогодні є непріоритетним напрямком розвитку, фінансується вона недостатньо, тому лікарняні каси, що виникли по всій державі, а їх більше 100, - це реальна можливість надати необхідну медичну допомогу малозабезпеченим громадянам, яких сьогодні більшість. Ми хочемо, щоб ви, шановні читачі, реально оцінили можливості і свої, і державної медицини та задумалися над тим, чи варто вступати в Лікарняну касу, чи так це багато сплатити 20 гривень внеску до неї в порівнянні з одержаною медичною допомогою.
Віктор Захарченко,
лікар-експерт ЛК в Андрушівському районі
Газета "Новини Андрушівщини"