Нещодавно до мене зателефонував міський голова Сушко М. Г. і сказав, що до нього завітали молоді люди з Німеччини, які розшукують своїх предків, попросив зустрітися з ними й поговорити. Згодом до мого двору під’їхала машина з двома молодими людьми. Чоловік років 30 назвався Андрієм Зозулінським. - Що ж Вас привело до нас аж з Німеччини? - запитав я. - Пам’ять! Хто ми? Де наші корені?.. Ми дізналися, що в Андрушівці є вулиця Зозулінського, побували там. Жоден з її мешканців не міг сказати, хто такий Зозулінський, чому їх вулиця носить ім’я нашого предка… А я подумав: ось як ми бережемо пам’ять про тих, хто віддав своє життя заради Перемоги над фашизмом. У свій час вулиці були названі іменами героїв Великої Вітчизняної війни, а нинішнє покоління не цікавиться їх подвигами. Андрію Зозулінському я розповів, що його прадід Ісаак Пінхосович Зозулінський народився в селі Стара Котельня у 1908 році. Під час Великої Вітчизняної війни військовий комісар ескадрильї штурмового авіаполку капітан Зозулінський І. П. захищав від фашистів Сталінград. 28 серпня 1942 року він разом з групою льотчиків одержав наказ: нанести штурмовий удар по механізованій колоні ворога на переправі поблизу міста Калач-на-Дону, яка охоронялася і авіацією, і зенітною артилерією ворога. Ведучим групи призначили замполіта, командира полку Нікітіна В. П., а його помічником - Зозулінського І. П., а також льотчиків Кочеткова М. П., Топоркова Я. М. та Петракова М. П. За сигналом командного пункту штурмовики піднялися в небо. Коли наблизилися до переправи через Дон, то побачили, що у напрямку Сталінграда по ній рухаються автомашини, танки, бронетранспортери, бензовози. Фашисти помітили наші літаки й відкрили по них шквал вогню із зеніток і кулеметів. Нікітін В. П. дав команду: «В атаку! За мною!» - і спрямував свій літак на ворога. Бомби, скинуті нашими літаками, лягали в ціль. Але ворожа артилерія посилила вогонь… Під час другої атаки ворожий снаряд влучив у літак Зозулінського І. П., пробив бензобак, пошкодив двигун. Але комісар не залишив палаючу машину. В ефірі пролунали його останні слова: «Літак горить… Іду на таран… Прощайте… За Батьківщину! За Сталіна!». Палаючий літак Зозулінський направив на колону фашистських танків і бензовозів. Вибух - і до неба піднявся стовп вогню… Андрій Зозулінський подякував мені за розповідь про подвиг його прадіда, за те, що увіковічили ім’я героя. Так, наш земляк повторив безсмертний подвиг Гастелло. Його ім’ям названо одну з вулиць Андрушівки. Є у нас вулиці й інших прославлених героїв Великої Вітчизняної віни: Матросова О. М., який закрив своїм тілом амбразуру ворожого дота, генералів Ватутіна М. В., Гусаковського Й. І. - визволителів нашого району, підполковника Вобяна С. Є., який загинув у нашому місті. На жаль, не увіковічена пам’ять маршала Жукова Г. К., голови Верховної Ради СРСР Підгорного М. В., які жили і працювали в Андрушівці. Варто було б встановити меморіальні дошки на будинках, де вони мешкали. В рік 65-ої річниці Великої Перемоги велику увагу необхідно приділяти патріотичному вихованню молоді на прикладах героїчних подвигів учасників Великої Вітчизняної війни.
Йосип Лоханський,
ветеран Великої Вітчизняної війни.
Новини Андрушівщини
Нещодавно я побував у Малій П’ятигірці, де випадково зустрів жінку, батько якої був і залишається легендою для своїх земляків. Ольга Филимонівна ГОРОШКО розповіла, що майже сорок років тому на сторінках районки була опублікована стаття про її батька - Филимона Миколайовича Совсуна. Моя співрозмовниця показала жовту від часу, але таку дорогу для неї районну газету «Шлях до комунізму» від 1 серпня 1970 року. Автором статті був молодий журналіст Борис Шинкарук. Я звернувся в редакцію районної газети «Новини Андрушівщини» з проханням напередодні 65-ої річниці Великої Перемоги ще раз надрукувати цю статтю. Нехай нинішня молодь знає, що герої жили поруч - в їх районі, а то й на їх вулиці.
Степан Піцикевич,
секретар районної ради ветеранів.
Ця бувальщина живе досі у пам’яті старожилів Малої П’ятигірки та Каменів. Історія знає імена лише небагатьох її учасників, проте їх ратний подвиг нев’янучим цвітом квітне в серцях людей. Про нього довідавсь я спочатку в Каменях, та якось відразу не звернув уваги, бо надто заплутаним і малоймовірним здавався. Але згодом у випадковій розмові з членами колгоспу «Здобуток Жовтня» почув те ж саме і вирішив довідатись істини. Хоча повністю це і не вдалось (ймення головного героя, льотчика Радянської Армії лишилося нерозгаданим), проте хочу розповісти читачам про наших земляків, справжніх радянських людей, які навіть в час смертельної небезпеки не падали на коліна, а боролись, боролись, щоб жити і перемагати. - Як хочеться жити, як хочеться в небо, - з відчаю, щосили полоснув гострим лезом лопати по товстому корінцю ялини. Він глухо хруснув, і з грунту прозирнула широка біла стеблина. - Спочинемо, капітане, на той світ ще встигнемо, - молодший лейтенант, що копав поряд з льотчиком, загородив заступ у грунт й зіперся на нього. Кинув працювати і третій полонений. Німці зиркнули на годинник, щось загелькотіли один одному, зареготали з якимсь металевим скреготом в голосі. - Ось так і вмирати будемо під сміх цих потвор, - ні до кого не звертаючись, промовив льотчик. Раптом в його зіницях животворною надією спалахнула думка. - Хлопці, нас трьох, їх теж. А чи лопата не зброя? Помирати, так з музикою. Беру на себе оту рудоволосу мавпу. Згода? І знову з ями-могили на шелесткий килим сухого листя полетіло груддя вогкої землі. На охоронців кинулись дружно. Проте поталанило лише одному пілоту. Його заступ глибоко вп’явся гітлерівцеві в череп, і той, застогнавши, повалився на землю. Капітан швидко кинувся в чагарники. Гілля боляче стьобало по обличчю, колючий терен розшарпував на шмаття і без того подерту сорочку. Від величезного перенапруження та бігу кров стугоніла у висках, дзвеніло у вухах. Чагарі раптово обірвались і попереду широким плесом заіскрилась річка. Не вагаючись, він кинувся у воду. Постріли фашистів наздогнали його вже на півдорозі до другого берега. Щось обпекло руку, а кулі все цвіготіли та цвіготіли довкола. Втрачаючи сили й свідомість, нарешті, вхопився за прибережну осоку... Вітер гойдав дзеркало річки, і під сонцем багряною стежкою впоперек неї протяглась кривава смуга... ...Филимон Миколайович Совсун, перечепивши через плече мисливську рушницю, не поспішаючи крокував вузенькою і ледь-ледь помітною між трав стежкою. Хотілось побути на самоті: обміркувати варто було дещо. «Та-та-та-а», - прокотилась луною по лісі автоматна черга, потім друга. - Стріляють від ріки. Невже хтось з хлопців потрапив до ворога? - миттю пронеслось в думці лісника. - Ще цього бракувало! І, не вибираючи дороги, навпростець подався на постріли. Спочатку зовсім нічого не міг второпати. Стоячи по коліна у воді, два гітлерівці невгавно били з автоматів. Кулі важким градом сіклись об хвилі, здіймали густі фонтанчики бризок, щезали в зеленкуватій каламуті. І тільки пильно придивившись, помітив між хвиль людину. - У той день чоловік повернувся з обходу вже зовсім смерком. І хоча для мене, - згадує Олена Потапівна Совсун, - це і не було новиною, проте спочатку взялась докоряти йому, бо ж всю сорочку і штани приніс геть чисто мокрими та брудними. Филимон наказав приготувати чисту білизну і простирадло. Потім попрохав допомогти. В повітці, брудний і закривавлений, лежав чоловік. Разом з частим подихом з його грудей виривався приглушений стогін. Опівночі, запрігши коня, Филимон подався лісом на Городківку. Потім розповідав, що тамтешній хірург Борис Радіоновнч Марчук зробив втікачеві операцію і льотчик пішов у партизани. А на ранок фашисти прочісували ліс, нишпорили по хатах, але знайти їм не вдалось нікого. Минуло більше року. Радянські війська вигнали гітлерівців з села, і партизанський зв’язковий Филимон Миколайович Совсун одяг на плечі солдатську шинель. З боями дістався аж до Берліна. І там під невеличким німецьким містечком ворожа куля увірвала життя відважного воїна, народного месника. Однак і досі світла пам’ять про нього живе у серцях колишніх партизанів загону імені Чапаєва.
Б. Шинкарук
Новини Андрушівщини
В 1967 році я, як офіцер запасу, проходив перепідготовку при Львівському вищому політичному училищі. Там перед нами виступав колишній бойовий побратим легендарного розвідника Миколи Кузнєцова М. Струтінський, який за участь у партизанському русі був нагороджений орденом Леніна. Він був водієм Пауля Зіберта (під таким іменем жив і діяв Кузнєцов у тилу в німців) і розповів нам багато цікавого. Ми дізналися про те, як відважний радянський розвідник знищив доктора Функе, організував викрадення генерала Ільченка у Рівному, знищив віце-губернатора Львова Багера Шнадера та інших фашистських посадовців. Кузнєцов розвідав і доповів про будівництво бункера для Гітлера під Вінницею. М. Струтінський згадував, що Кузнєцов був у їх партизанському загоні за 80 км від лінії фронту, месники просили його залишитися, але він сказав, що на нього ще чекають важливі справи. Колишній партизан розказав, що після війни він одразу ж почав шукати сліди Кузнєцова. В матеріалах гестапо натрапив на документ, який свідчив, що Пауль Зіберт (Кузнєцов) і його спільники були оточені націоналістами й бандерівцями на Волині і розстріляні. Жителі села, біля якого розгортались ці трагічні події, засвідчили, що Кузнєцов підірвав себе гранатою. Поховали М. Кузнецова у Львові на Кургані Слави. Йому було 32 роки. Звання Героя Радянського Союзу легендарному розвіднику присвоїли посмертно. Свою неминучу загибель М. Кузнецов передчував. У листі до брата у червні 1942 року він писав, що доведеться піти на самопожертву, але за святе діло - за вільну Батьківщину вмирати не страшно. Минули роки. Під натиском націоналістичних сил вже у незалежній Україні було вирішено демонтувати пам’ятник М. Кузнецову у Львові. Про це стало відомо громадськості Свердловської області, де народився легендарний розвідник, і пам’ятник відвезли та встановили на його батьківщині. Герої справді не вмирають, бо пам’ять про них безсмертна.
Василь Гребенюк,
с. Малі Мошківці.
Новини Андрушівщини
Напередодні святкування 65-ої річниці Великої Перемоги в районі проходили футбольні турніри.
7 травня в Андрушівці на футбольному майданчику із синтетичним покриттям проходили змагання з міні-футболу серед школярів віком до 15 років, де перше місце посіла команда з Крилівки, друге - із Старої Котельні, третє - з Гальчина. Цікаву гру показали також юні футболісти із Зарубинець та Андрушівської ЗОШ І-ІІ ступенів. Командам-переможцям було вручено грамоти.
8 травня на районному стадіоні «Колос» змагалися 10 дорослих футбольних команд. В нелегкій боротьбі перемогу здобула команда «Фортуна», друге місце посіли футболісти команди «Ветеран», третє - «Буревісник». Всі команди з Андрушівки. Цікаву гру продемонстрували футболісти з Городківки, Нехворощі, Міньківець, Бровок Перших, Старої Котельні, Червоного та райвідділу внутрішніх справ. Переможців нагородили кубками і грамотами відділу у справах сім’ї, молоді та спорту, районної організації ВФСТ «Колос».
8 травня на футбольному полі селища Новоівницьке відбувся футбольний турнір, в якому взяли участь п’ять команд. Перемогу святкували футболісти з Волиці, другою була команда господарів, третє місце дісталось футболістам із Степка. Злагоджену гру показали юніори з Новоівницького та футболісти з Івниці. Переможці одержали кубки та грамоти.
Юрій Олексюк,
начальник відділу у справах сім’ї, молоді та спорту РДА.
Новини Андрушівщини
Наш проект вже давно працює як портал, на який заходять не тільки відвідувачі з Андрушівки чи району а і з інших міст та країн.
Для нас не є проблемою вивести відвідування сайту на рівень 1000-1500 відвідувачів за добу чи навіть більше, скажімо через 2-3 неділі, проте ми не робимо це принципово. Для міста Андрушівки з невеликою кількістю населення - це просто нерозумно і непотрібно. Велика кількість відвідувачів - не наша самоціль і не головна мета нашого Інтернет проекту.
І знову заквітчаним травнем прийшло на нашу землю бажане, дороге, незрівняне свято Перемоги. Зранку небо сплакнуло дощем, обмивши душі полеглих у Великій Вітчизняній війні, а потім сонце заграло в литаврах святкового маршу, засяявши посмішками на обличчях учасників параду, відбившись у блиску нагород, що прикрашали груди фронтовиків, трудівників тилу.
Святкова колона, яку, як і годиться, очолюють ветерани, зупиняється біля обеліска Слави, де горить Вічний вогонь і несуть почесну варту сьогоднішні захисники Вітчизни, охороняють пам’ять про полеглих андрушівчан закучерявлені білокорі берези. Далі колона направляється на Алею Слави. Квіти лягають до місця вічного спочину полеглих за визволення Андрушівки бійців Червоної Армії. Відкриваються урочистості мелодією Гімну України, звучать вітання ведучих, які, карбуючи кожне слово, перегортають сторінки історії, котра нагадує, що 12 тисяч жителів нашого району воювали в діючій армії, боролися з ворогом у партизанських загонах і антифашистському підпіллі. Кожен крок до Перемоги, кожен день, кожна хвилина війни були скроплені людською кров’ю, оплачені життям 27 мільйонів синів і дочок нашої великої багатонаціональної країни. Пам’ять про них, а також про закатованих, знищених ворогом мирних жителів під звуки церковних дзвонів андрушівчани вшанували хвилиною мовчання. Глибоку вдячність визволителям і трудівникам тилу висловили у своїх виступах голова районної державної адміністрації Б. В. Мазур, командир військової частини А-1912 І. Є. Жеребецький, ветеран Великої Вітчизняної війни М. С. Яцюк, учень Андрушівської гімназії Олег Байбула. Вірність бойовим традиціям, готовність за першим покликом захистити рідну Батьківщину від ворога продемонстрували правнуки фронтовиків - і ті, що пройшли карбованим кроком перед монументом Слави, і ті, що поклали ялинову гірлянду, букети живих квітів до його підніжжя, і ті обдаровані юнаки і дівчата, котрі в театралізованих сценах відтворили героїку і драматизм воєнної епохи. Відлунням війни і немеркнучої пам’яті про визволителів над старовинним парком пролунав військовий салют. Ветерани, вдячні андрушівчани поклали квіти і до монумента Слави, і до погрудь Героїв Радянського Союзу та кавалерів ордена Слави, і до плит, на яких викарбувані імена загиблих у війну наших земляків. День Перемоги - це єдине свято, в якому радість і сльози, вдячність і пам’ять сплелися у нев’янучий вінок - один для всіх визволителів-фронтовиків і тих, хто вже в мирний час пішов за межу вічності, вінок, який ніколи не зів’яне. Цим свято не закінчилося. Воно продовжувалося біля імпровізованої сцени, де пісні, музику і танці дарували присутнім учасники художньої самодіяльності. А за накритим столом ветеранів частували солдатською кашею, бажали відсвяткувати ще не одну переможну весну.
Лідія Наконечна
Новини Андрушівщини
Королівський відпочинок в Кароліно-Бугаз (Чорне море) ЗА ПОМІРНИМИ ЦІНАМИ одно- та двоповерховий спальний корпус (номери «Люкс»), гаряча та холодна вода постійно, 3- разове харчування, 500 м. до моря - і все це за цінами від 1500 грн. за 7 днів відпочинку. Тел.: 0974034245.