Андрушівка нерухомість

Продаю 3-кімнатну квартиру в м.Андрушівка
Женя. Тел.:098-261-11-40

Неписаною емблемою цього села були верби. І мало хто з місцевих жителів уже пам’ятає, коли їх висадили узбіччями центральної вулиці. Зеленіли, кучерявилися, та й постаріли красуні вже після того, як Вербів перейменували у Любимівку. Тепер вони вже не затінюють вїзного шляху, не лякають тим, що можуть розчахнутися і в бурю впасти додолу - їх просто зрізали. Не одна сільська душа журилася над цим, але що поробиш. А дерева ті були свідками історії. Може, вони пам’ятали, як до хати Горовчуків топтав стежку сільський учитель із сусідніх Війтовців Степан Кучер, бо сподобалася йому вродлива дівчина Олена, що жила там з батьками. Посватав, побралися. Забрав учитель молоду дружину у те ж таки сусіднє село, де вчителював. А то перед жнивами прийшла дочка батьків провідати та й тут розродилась - у похиленій під стріхою хатинці на зразок шевченкової. Не знав - не відав ніхто тоді, що у вербовій колисці мати виколихувала талановитого творця зразків української радянської прози Василя Кучера. Як виповнилося хлопчику11 років, сім’я із Війтовців, де квартирувалася в родині Свиридюків, переїхала у Ставище Попільнянського району. Там юнак закінчив школу, звідти пролягла в самостійне життя його стежина. Навчання, армійська служба, робота в газетах і здійснення найпотаємнішої мрії - написання художніх творів - ось віхи життя талановитого українця, який створив неповторні романи і повісті - «Чорноморці», «Голод», «Плещут холодные волны», «Две жемчужные нити», «Устим Кармелюк», серії нарисів і ще багато іншого. Про все це - відоме і не зовсім я почула з вуст вчительки Ольги Олексіївни Ходаківської, яка сорок два роки пошукової творчої праці віддала благородній справі - вивченню життя і творчості Василя Кучера. Двадцять сім років була директором школи, в якій за цей час з’явилася музейна кімната В. С. Кучера. Правда, частину експонатів передали сільському музею. А взагалі більшість їх віднайшла і досі оберігає Ольга Олексіївна - бібліограф, біограф, літературознавець, дослідник творчості Василя Степановича. Серед експонатів - оригінали: лампа з кабінету письменника, вишитий рушник, альбоми, годинник. І сорочки, вишиті українським орнаментом, вони до кінця життя залишалися улюбленим і найдорожчим одягом письменника. Багато особистих речей передала любимівчанам сестра Тамара Степанівна, яка теж була присутня на ювілейному торжестві в честь сторіччя свого брата. Мені захотілося зробити фото на згадку - я сфотографувала Ольгу Олексіївну в шкільній музейній кімнаті. Тут її зусиллями створено також експозицію з давніх українських тернових хусток. Запнута жінка своєю хусткою, яку її дуже давно подарував батько. Стіни шкільних коридорів далеко не нового, але з любов’ю відремонтованого і реставрованого приміщення - у стендах, на яких виписана історія рідного села. Те, що присвячене Василю Кучеру, лише одна дорогоцінна сторінка великого літопису цього красивого, багатого і водночас обділеного українського села, де щороку помирає людей більше, ніж народжується, де згасають вікна тих хазяїнів, що відійшли за межу, а діти й онуки їх шукають кращого життя у далеких і близьких світах. Віриться, що в Любимівки будуть ще світлі сторінки історії, що знайдеться інвестор, якого приваблять і врожайні ниви, і неповторні ландшафти, якого з надією зустріне дружна і щира сільська громада, котра оберігає історію свого населеного пункту, пишається письменником-земляком, якого люблять і знають у Любимівці завдяки таким ентузіастам і хранителям давнини, як О. О. Ходаківська.

Лідія Наконечна

Станом на 1 серпня 2011 року на території Андрушівського району скоєно 41 дорожньо-транспортну пригоду. В трьох з них люди отримали тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, один учасник ДТП від отриманих травм помер в лікарні. Так, 1 березня водій трактора з причіпом, їдучи польовою дорогою неподалік с. Стара Котельня, не звернув увагу на те, що залізничною колією рухався поїзд. Внаслідок зіткнення отримав тілесні ушкодження і від отриманих травм помер в лікарні. 4 березня в м. Андрушівка по вулиці Житомирській водій К., перебуваючи в нетверезому стані, керував автомобілем «Фольцваген», який зіткнувся з автомобілем ГАЗ-24, що рухався назустріч, внаслідок чого водій останнього отримав тілесні ушкодження середнього ступеня. 23 червня водій Ц., керуючи автомобілем марки «Форд-Ескорд» по автодорозі Житомир-Сквира в напрямку м. Житомир, не обрав безпечної швидкості, з’їхав в лівий кювет і перекинувся. Пасажир В. отримав тілесні ушкодження середнього ступеня. Водії та пішоходи, не нехтуйте елементарними правилами дорожнього руху і будьте уважними.

Ярослав Кременчук,
інспектор дізнання ВДАІ Андрушівського району

Як повідомили 8 серпня до Андрушівського РВ надійшло повідомлення від 40-річного жителя району, заступника директора одного із товариств з обмеженою відповідальністю, про те, що із складського приміщення, шляхом вільного доступу, невідомим викрадено 3500 кілограм пшениці, на загальну суму майже 6 тисяч гривень.
Дільничні інспектори міліції за підозрою у скоєнні злочину затримали двох 40-річного та 46-річного місцевих жителів.
18 злочинів зареєстровано черговими частинами УМВС України в Житомирській області упродовж минулої доби, 8 з них працівники міліції вже розкрили а саме: 2 крадіжки чужого майна, грабіж, 3 випадки нелегального обігу наркотиків та інші.

СЗГ УМВС України в Житомирській області

Продам козу в с. Гальчин. Звертайтесь за телефоном 0967038093. Марія.

Протягом століть Україна славилася продуктами свинарства: де, як не в нас, були найсмачніші домашні ковбаси, копченості, шпиг, сало, запечені окороки тощо. Годували тварин, хто чим міг: картоплею, зеленню, зерновідходами. Пізніше, купуючи молодняк поліпшеної селекції, почали вводити в раціон концкорми, різні добавки - стимулятори росту. Але на все це затрачалися немалі кошти, а вони часто не по кишені селянину із середнім достатком. Останнім часом набули популярності так звані травоїдні, а я б сказав - всеїдні свині. Приваблюють вони своєю відносною акуратністю, спокійною, мирною вдачею, невибагливі до харчування і умов утримання. Вони люблять пастися і купатися, їдять все - від жалючої і глухої кропиви до стебел і листя кукурудзи, охоче смакують жолудями, кабачками, гарбузами. Влітку і взимку п’ють воду. Їдять такі свині і мелене зерно, яке бажано запарювати, тоді воно краще засвоюється. На одну голову віком 7- 8 місяців треба 200-300 грамів його. Хочете, щоб порося виросло сальним, давайте концкормів трохи більше. А якщо їх не вистачає, проживуть свині і на різнотрав’ї, тільки вже сало не відкладеться. Від весни до осені травоїдні свині поїдатимуть весь бур’ян, що є у вас на городі. Половину корму в зимовому раціоні становить сіно, решту - буряки, жом (можна і кислий), картопля, котру треба варити. Свинок - майбутніх маток, не треба загодовувати, щоб вони були продуктивними в народженні і вигодовуванні поголів’я. Живуть ці тварини цілорічно на відкритому повітрі, в накритому наметі із соломою. Молодняк зимує в хліві. Про особливості утримання травоїдних свиней я можу розповісти кожному, хто ними зацікавиться і забажає тримати. Для розведення маю молодняк. Моя порада читачам: хочете підтримати свій сімейний бюджет, розводьте цих свиней - будете мати і сало, і м’ясо і всяку смакоту з них.

Віктор Зварич,
с. Лісівка

У Малих Мошківцях і дорослі, і діти глибоко шанують цю стареньку жінку з щирою посмішкою і таким добрим серцем. Антоніні Іванівні Гуменюк накувала зозуля уже дев’яностий.
На долю вчительки випало багато випробувань. Їй не було і десяти років, як помер батько і всі сімейні турботи лягли на тендітні плечі неньки, яка сама ростила і виводила в люди п’ятеро дітей. В 11 років Тоня дитячими очима бачила трагедію українського народу - страшенний голод 1933-го. На все життя закарбувалося в пам’яті, як мученицька голодна смерть косила людей. В 1939 році вона закінчила 10 класів і вступила на філологічний факультет Житомирського педінституту, а через рік, як закінчила перший курс, її направили працювати в школу в зв’язку з тим, що не вистачало вчителів. Тому й перевелася на заочне відділення. 21 червня 1941 року приїхала на сесію, а вночі прокинулася від гулу німецьких літаків, які бомбили Житомир - розпочалася війна. Хлопці-однокурсники пішли на фронт, а дівчата роз’їхалися по домівках. Село Малі Мошківці окупували німці. Молодь почали відправляти на підневільні роботи в Німеччину. Довго переховувалася Антоніна. Але одного разу староста Данило Кіптенко, який був її хрещеним батьком, привів до хати жандармів і дівчину забрали. Так вислужувався зрадник перед німцями, що не пожалів і хрещениці. Спочатку повезли її в Андрушівку - звідти втекла, але запроданці піймали, страшно побили і відвезли в Козятин. А потім вона з групою юнаків знову тікає, але невдало. Хлопців поліцаї постріляли, а дівчат побили і відправили до Німеччини. Потрапила Антоніна в Нюрнберг. Боляче жінці згадувати, що пережила. Табір, в якому їх тримали, був обгороджений трьома лініями колючого дроту, працювали на заводі з 6-ої години ранку до 10-ої вечора. Годували баландою з ріпи та буряків. Були там хлопці та дівчата з Франції, Італії, Польщі. Нарешті дочекалися Перемоги. Нюрнберг зайняли союзники - американці. Через два місяці українців передали радянським військам. Не вабили українських дівчат гарні німецькі котеджі - серце линуло до рідної домівки. Хотіли йти пішки, але військові їх не пустили, щоб есесівські банди, що хазяйнували на дорогах, не побили. Тому на Батьківщину добиралися товарняками. Нарешті і рідна Україна. Скромна хатина в рідних серцю Малих Мошківцях. Старенька мати втратила свідомість, побачивши рідну доньку на порозі хати. З радістю і завзяттям працювала вчителькою в Глинівецькій школі. Покохала статного хлопця Володимира, котрий повернувся з фронту. Побралися, побудували гарну хату, посадили садок, виховали дочку, яка вивчилась на інженера. Надто рано пішов із життя коханий чоловік, її надійна опора і підтримка. Пам’ять про нього свято береже вся родина. Вже й дочка Аллочка має дітей та онуків. Радіє ними усіма Антоніна Іванівна, яка, хоч і на заслуженому відпочинку, але не сидиться їй без діла - доглядає сад, порається на городі. За свій вік виховала багато гарних учнів, які їй завжди щиро дякують. От і мій старший син Микола, класним керівником у якого була Антоніна Іванівна, завжди з любов’ю і теплом згадує про цю добру і вимогливу вчительку, серце якої переповнене любові до дітей. Як згодились синові глибокі знання німецької мови, які дала А. І. Гуменюк, коли він, кандидат технічних наук, бував у Німеччині, Швейцарії, Австрії. Тож низько вклоняємося цій прекрасній жінці за ті зерна розуму і добра, котрі засіяла вона в сотні молодих душ, і які дали гарні сходи, бажаємо їй здоров’я на довгі літа.

Василь Гребенюк