Оглядаючи весною свій садок, кожен із нас з болем констатував, що не всі деревця пережили минулу зиму. На абрикосах та волоських горіхах зрідка гілки зазеленіли. Той, хто розуміє, що дерева - це вічні супутники життя людини, береже їх, доглядає, готує заміну старим. У далекому 1952 році я гостював у брата на Закарпатті. Упродовж 42-х кілометрів траси Мукачево-Ужгород по одну сторону росли волоські горіхи, а по іншу - черешні, які на той час достигли. На все життя запам’ятав, що жодна гілочка на цих деревах не була зламана. На жаль, у нас часто по-варварськи обламують гілля яблунь, черешень, обліпихи, які висаджені обабіч доріг. Хочу нагадати, що Україна славиться своїми садами, лісами, а тому називають нашу рідну землю квітучим краєм. Кожен господар, збудувавши будинок, садить біля нього сад, який потім тішить всю родину. Цієї весни в нашому селі було закладено молодий парк, де висаджено волоські горіхи, липи, дубочки, берізки, акації. Посадили молоді деревцята й біля сільського клубу. Прикро, але знайшовся негідник, який зламав кілька дерев. Сільська громада суворо його осудила. Депутати місцевої ради та актив села розробили й затвердили план озеленення всіх вулиць. Кожен господар має посадити біля свого двору цінні породи дерев, квіти. Ми маємо своїми руками створити красу там, де живемо. А на сторінках районної газети хочеться прочитати про зразкові садиби в селах району, про їх господарів. Давайте всі разом зробимо свої вулиці, села, Андрушівщину, всю Україну мальовничим куточком нашої планети.
Василь ГРЕБЕНЮК, с. Малі Мошківці
Проблема збереження природного середовища, виникнення стихійних сміттєзвалищ, утилізація відходів актуальна як для України, так і для нашого міста. Ця наболіла тема жваво обговорюється на сторінках районної газети, на зборах громадян міста та населених пунктів району, різних нарадах. Тільки напередодні Великодніх свят наше місто стало чистішим. Смітники, які не встигли прибрати, прикрила трава. Тепер про наболіле - про мікрорайон Гардишівка. В його центрі знаходиться школа. У вихідні, а особливо на свята, саме тут збирається багато людей. Вони заїжджають на шкільну територію на автомобілях, мотоциклах. Нерідко непрохані гості везуть із собою спиртне, влаштовують застілля, розважаються, ведуть себе похабно. За школою - просторе футбольне поле, волейбольний майданчик, зелені насадження - кращого місця для відпочинку не знайдеш. Нічого поганого у цьому не було б, якби гості, навіть на території школи, проводили дозвілля змістовно, культурно і не бешкетували. А так все починається з футболу, а закінчується пиятикою, залишеними порожніми пляшками з-під пива та сміттям. "Підігріті” алкоголем молодики поводять себе неадекватно: нецензурно висловлюються, горланять до пізньої ночі, розбивають скляні пляшки, ламають штахетну огорожу. Щопонеділка працівники школи обходять територію з мішками, збираючи сміття після нічних оргій. Читачі мають змогу побачити на фото, що залишають після себе непрохані гості. Ніяких каральних прав дирекція школи не має, обмежуємося педагогічними засобами впливу, вчимо культури і охайності дітей. А навчити культури дорослих не виходить. Як і раніше, на свята гучні компанії дорослих «окуповують» шкільну територію, залишаючи після себе безлад. Я вважаю, що в розв’язання ситуації повинні втрутитится правоохоронні органи.
Василь Улянинський, директор Андрушівської ЗОШ І-ІІ ступенів
Поліщук Галина Миколаївна народилася в с. Бондарі Овруцького району Житомирської області. Після закінчення в 1979 році Ворошиловоградського педагогічного інституту ім. Шевченка ще зовсім юною приїхала в с. Любимівку працювати вчителем української мови та літератури. Тут вийшла заміж, пов’язала долю із Сергієм Поліщуком, народили і виховали сина Романа. Весь її трудовий шлях пов’язаний зі школою, дітьми. Галина Миколаївна - вчитель вищої категорії, неодноразово була нагороджена грамотами районного відділу освіти та обласного управління освіти, райдержадміністрації, райкому профспілки працівників освіти. Цю авторитетну жінку любимівчани обирали депутатом сільської ради. Вже 34 роки вчитель за покликанням свої знання, багатство душі і тепло серця віддає дітям. Г. М. Поліщук - не тільки прекрасний педагог, а й умілий організатор, мудрий керівник і наставник. За чуйне серце, добру пораду, вміння підтримати і допомогти до неї звертаються і колеги, і діти, і батьки. Вже шостий рік Галина Миколаївна очолює педколектив Любимівської ЗОШ І-ІІ ступенів. За цей час зроблено капітальний ремонт школи, відремонтовано актовий зал, коридор, кабінет інформатики. Директор дбає, аби постійно оновлювалася матеріально-технічна база навчального закладу, поліпшувалися умови навчання дітей та роботи педколективу. Тож в цей весняний, сонячний день щиро вітаємо нашу ювілярку з днем народження. Здоров’я і краси, шани і поваги, радості й удачі, благополуччя і достатку зичимо їй на довгі роки та успіхів у роботі.
Надія Зембер, секретар Любимівської сільської ради
На початку травня відзначила своє 90-річчя жителька с. Крилівка Огурківська Ольга Іванівна. З привітаннями і подарунками до неї завітали сільський голова Бушинський В. К., секретар сільської ради Васильківська К. А., депутат районної ради Арцюх К. В,. голова ветеранської ради Загоруйко Л. А. Нелегка доля випала цій жінці. Позаду залишилися роки, сповнені радощами і болями, невдачами і успіхами. В дитинстві пережила голодомор, юність її обпалила війна. В свій час доля подарувала цій жінці щастя - зустріла кохану людину - Петра Олексійовича, з яким вони спільно побудували дім, виростили четверо дітей, посадили сад. Все своє трудове життя Ольга Іванівна працювала в колгоспі села Крилівка. Її жіночі руки ніколи не знали втоми: сіяли, жали, пекли смачний український хліб, колихали дітей, внуків, правнуків. Сьогодні ювілярці є чим пишатися, вона любляча мама, бабуся, прабабуся, берегиня добра, щастя і сімейного затишку у своїй родині. За велике трудове життя, за материнську доброту і мудрість ми подякували цій жінці і її дочці Юлії, яка з любов’ю опікується ненькою. Вічні, як життя, Божі заповіді, які вчать нас шанобливо ставитися до батька, матері, вчителя, старших за віком. Старість - це зима нашого життя. Пізньою буває вона, але дуже часто - безпорадною і одинокою. В Ольги Іванівни вона зігріта увагою, любов’ю і теплом ... Гості побажали ювілярці та її родині міцного здоров’я на довгі роки, достатку, любові і поваги від дітей, онуків, правнуків.
Леся Загоруйко,
голова ветеранської ради с. Крилівка
В приміщенні районного будинку культури відбувся концерт нашого земляка, заслуженого працівника культури України, відомого поета- пісняра Володимира Федоровича ШИНКАРУКА.
Шанований гість, дякуючи слухачам - старшокласникам першої міської школи та Андрушівської гімназії, що прийшли на зустріч з ним, щиро зізнався, що 45 років тому на цій сцені семикласником дебютував як учасник художньої самодіяльності Червоненської середньої школи.
Талановитий юнак після закінчення педінституту далі підвищував свій фаховий рівень, викладацьку роботу поєднував з науковою. Знаходив час і для творчості - писав вірші, багато з яких у власній музичній обробці стали авторськими піснями Володимира Федоровича і звучали на цьому концерті. У літературному доробку В. Ф. Шинкарука, крім усього, - повісті, оповідання, гуморески, фейлетони.
Як співак і композитор він виступав у Франції, Німеччині, США, побував з концертами у всіх великих містах України, в країнах СНД.
Але до рідного краю поет і артист їде, як додому, відкриває землякам нові грані свого багатого, невичерпного таланту. Таким бачили Володимира Федоровича на сцені і цього разу - замріяним ліриком, патріотом, гумористом, талановитим співаком - просто людиною-талантом.
В. Ф. Шинкарук у своїй програмі презентував пісню, присвячену 90-річчю від створення нашого району і сказав, що з такими концертами планує побувати в інших населених пунктах Андрушівщини.
Глядачі отримали масу позитивних вражень. Після концерту Володимир Федорович спілкувався з молоддю, давав автографи на своїх книгах і пообіцяв приїхати знову, але вже не сам, а зі своєю донькою Іриною, теж артисткою.
Людмила Кулик
Про присвоєння почесного звання «Мати-героїня» За материнську самовідданість, народження і зразкове виховання дітей, забезпечення умов для всебічного їх розвитку постановляю:
Присвоїти почесне звання «Мати-героїня»:
Козік Галині Миколаївні - матері п’яти дітей, с. Любимівка
Кулиняк Валентині Василівні - матері п’яти дітей, с. Ярешки
Метлицькій Олені Іванівні - матері п’яти дітей, с. Івниця
Осипович Ганні Костянтинівні - матері восьми дітей, с. Міньківці
Поповій Інаєт Зелфікарівні - матері п’яти дітей, с. Волиця
Світельській Раїсі Миколаївні - матері п’яти дітей, с. Яроповичі
Тарасюк Ганні Степанівні - матері восьми дітей, с. Волосів
Юзефович Любові Петрівні - матері шести дітей, м. Андрушівка.
Президент України В. Янукович 11 травня 2013 року
8 травня відзначається Всесвітній День Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. Цього року виповнилося 95 років з дня утворення Українського Червоного Хреста та 150 років з дня утворення Міжнародного Руху Червоного Хреста. За цей час всі пересвідчилися в необхідності та важливості існування цієї громадської організації.
Міжнародний Рух Червоного Хреста та Червоного Півмісяця має своїприхильників й учасників більш як у 175 країнах світу, а це близько 200 млн. волонтерів і працівників.
В Україні рух Червоного Хреста започаткувався в часи Кримської війни 1854-1856 років, під час якої прославили себе сестри милосердя Хрестовоздвиженської громади на чолі з відомим хірургом М. І. Пироговим. Саме цей Великий Лікар вперше у світовій практиці привернув увагу громадськості до необхідності надавати допомогу потерпілим під час бойових дій, незалежно від того, на якому боці вони воюють.
В Російській імперії, до якої входила Україна, в 1867 році було організовано ”Общество попечения о больных и раненых воинах››, пізніше назване Російським Товариством Червоного Хреста, яке очолювала придворна аристократія і, в першу чергу, представники царської родини. Жодне відомство імперії не мало в своїх лавах такої кількості князів, баронів, генерал-губернаторів.
Волинське місцеве управління (туди входила й Житомирська область) Російського Товариства Червоного Хреста було створене у 1867 році. До нього входили княгині Шаховська, Яновська, Ожовська. У 1895 році на кошти, зібрані від пожертвувань окремих людей, вони відкрили в Житомирі лікарню Червоного Хреста на 15 ліжок, амбулаторію. У 1898 році на базі амбулаторії створюється перша поліклініка.
В період першої імперіалістичної війни в приміщенні лікарні розташовується шпиталь Червоного Хреста, який спочатку лікує поранених, а в 1919 році, в зв’язку із встановленням Радянської влади на Волині та ліквідацією Волинського управління Російського товариства, реорганізовується в шпиталь для інвалідів війни.
Згідно архівних документів, Товариство Червоного Хреста на Україні започаткувало свою діяльність 18 квітня 1918 року, коли відбувся Перший з’їзд активістів цього руху. Про це писала газета ”Боротьба” 20 квітня 1918 року. З’їзд обрав організаційний комітет на чолі з доктором П. В. Петровським, якому було доручено справу розбудови Українського Товариства Червоного Хреста та вироблення його статуту.
В 1921 році Червоний Хрест проводить в лікарні реорганізацію: створює хірургічне відділення, відкриває рентген-станцію. З 1924 року лікарню очолює Олександр Федорович Гербачевський, який розгортає відділення на 20 ліжок для лікування хворих на туберкульоз. При лікарні відкривається дворічна школа медсестер, організовуються автомайстерні та майстерні по виготовленню апаратів для фізметодів лікування. Вперше в Житомирі з’являється електроводогрязелікування, застосовується кварцева лампа та діаметрія.
О. Ф. Гербачевський працює не лише над удосконаленням обладнання лікарні, підбором колективу висококваліфікованих і чуйних медичних працівників, але й організовує навчання населення основам медичних знань. То був час боротьби із наслідками голоду й Волинська організація Червоного Хреста відкриває разом з Губкомом та соцзабезом 2 дитячі колонії, дитячий санаторій, утримує дитячу колонію для хворих на туберкульоз дітей.
У 1927-1930 рр. Волинська організація налагодила роботу 90 гуртків першої допомоги у м. Житомирі, 44 - в селах, організувала школу-комуну медичних сестер та загони першої допомоги.
У 1932 році сітка лікувальних установ Житомирського міського комітету Червоного Хреста складалась з однієї лікарні на 45 ліжок, рентген-кабінету, аптеки, магазина санітарії та гігієни.
А на початок 1935 року організація Червоного Хреста вже мала лікарню на 75 ліжок, 2 поліклініки, 2 водолікарні, 2 аптеки, рентгенвідділення, 2 магазини санітарії та гігієни, санаторій для командирського складу Червоної Армії.
На той час Червоний Хрест на Україні мав у своїй власності 119 медичних, 206 профілактичних та дитячих закладів, четверту частину всіх протитуберкульозних диспансерів, 36 оздоровчих установ, 800 лазень, 300 фельдшерсько-акушерських пунктів, 400 аптек і магазинів санітарії та гігієни.
Все це у 1938 році рішенням Раднаркому було безкоштовно передано Наркомздраву.
На превеликий жаль, архівні матеріали з 1935 по 1944 роки про діяльність організації Червоного Хреста області не збереглися.
У післявоєнні роки головою Житомирської обласної організації був Манзон Ісак Маркович. Пізніше - Олійник Володимир Іванович (1958-1961), в даний час працює в Бердичівській районній лікарні; Шланін Борис Тимофійович (1961-1967) та Портянко Антоніна Іванівна (1967- 1975), які знаходяться на заслуженому відпочинку; Селезньов Микола Михайлович(1975-1978); Супряга Алла Федорівна (1978-1986), в даний час - голова обкому профспілки працівників охорони здоров’я.
З 1986 і по даний час очолює обласну організацію Червоного Хреста Богдан Олександр Володимирович.
Перегортаючи сторінки історії Товариства Червоного Хреста, слід відмітити, що ідеї миру і гуманізму, людяності і співчуття не вичерпалися, незважаючи на війни і багаточисельні конфлікти. І сьогодні Червоний Хрест докладає немало зусиль, щоб зменшити біль та страждання людей, підтримати їх у скрутну хвилину.
Вітаємо всіх членів нашого Товариства, волонтерів, спонсорів, підопічних Червоного Хреста із святом. Бажаємо всім міцного здоров’я, родинного щастя, успіхів в усіх добрих справах милосердя!
Ірина ВОЛОТІВСЬКА, в.о. голови районної організації Товариства Червоного Хреста